Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Хопти С.Ф.,

Лесько А.О., Червинської М.Є.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Державного вищого навчального закладу «Запорізький національний університет» Міністерства освіти і науки України до ОСОБА_3 про відшкодування витрат з виплати матеріальної винагороди у зв'язку із захистом дисертації на здобуття наукового ступеня та стягнення штрафу за касаційною скаргою Державного вищого навчального закладу «Запорізький національний університет» Міністерства освіти і науки України на рішення апеляційного суду Запорізької області від 27 лютого 2012 року,

У лютому 2010 року ДВНЗ "Запорізький національний університет" Міністерства освіти і науки України (далі Університет) звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що у листопаді 2007 року ОСОБА_3 була прийнята на посаду асистента кафедри філософії, а з жовтня 2008 року - старшим викладачем.

16 жовтня 2008 року сторони уклали угоду № 25-ф про надання матеріальної винагороди, згідно якої Університет зобов'язався надати ОСОБА_3 матеріальну винагороду у розмірі 5 тис. грн. у зв'язку із захистом дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук, а остання відпрацювати в Університеті не менше п'яти років з моменту підписання угоди. У разі дострокового розірвання трудового договору з Університетом ОСОБА_3 зобов'язалася відшкодувати всі витрати, понесені Університетом на виплату матеріальної винагороди з урахуванням індексації, а також сплатити штраф у розмірі 400% від суми отриманої матеріальної винагороди.

Наказом № 461-к від 14 серпня 2009 року ОСОБА_3 було звільнено з роботи за власним бажанням.

Посилаючись на вказані обставини, Університет просив стягнути з відповідачки 26 810 грн. на відшкодування витрат з виплати матеріальної винагороди, із яких 5 тис. грн. матеріальної винагороди, 1 810 грн. нарахування на фонд оплати праці, 20 тис. грн. штрафу за розірвання угоди, а також відшкодувати судові витрати у розмірі 406 грн.10 коп.

Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 9 червня 2010 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ДВНЗ "Запорізький національний університет" 6 810 грн. відшкодування витрат з виплати матеріальної винагороди і 20 тис. грн. штрафу, а також 406 грн. 10 коп. судових витрат.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 03 лютого 2012 року заяву ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 27 лютого 2012 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі ДВНЗ "Запорізький національний університет", посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та направити справу на новий розгляд.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, виходив із того, що відповідачка не виконала умови угоди про надання матеріальної винагороди у зв'язку із захистом дисертації, а тому на підставі ст. ст. 611, 615 ЦК України зобов'язана повернути позивачеві 5 тис. грн. матеріальної винагороди, відшкодувати податки у сумі 1810 грн., сплачені університетом у зв'язку із проведеною виплатою, а також сплатити 20 тис. грн. штрафу за розірвання угоди.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що матеріальна винагорода, виплачена ОСОБА_3 у зв'язку із захистом дисертації, відповідно до ст. 2 Закону України «Про оплату праці» входить до структури заробітної плати, а тому на підставі ст. 1215 ЦК України не підлягає поверненню на вимогу Університету у зв'язку зі звільненням працівника з роботи. Положення колективного договору щодо обов'язку викладача відшкодувати Університету всі витрати, понесені у зв'язку із виплатою матеріальної допомоги, і укладена сторонами угода не являються достатньою підставою для стягнення спірних сум.

З цим висновком суду апеляційної інстанції погодитись не можна, оскільки такого висновку суд дійшов при неповному з'ясуванні обставин, які мають значення для справи.

По справі встановлено, що ОСОБА_3 08 листопада 2007 року була прийнята на роботу в Університет на посаду асистента кафедри філософії на період навчання в докторантурі викладача ОСОБА_4 (а. с. 3).

02 липня 2008 року ОСОБА_3 було присуджено науковий ступінь кандидата філософських наук (а. с. 61-62).

Колективним договором між адміністрацією і профспілковим комітетом Університету на 2006-2011 роки (п. п. 4.6) передбачено надання педагогічним і науково-педагогічним працівникам матеріальної винагороди за захист кандидатської дисертації для осіб, які не навчалися в аспірантурі, у розмірі 5 тис. грн., сплата якої здійснюється за умови подальшої роботи фахівця в Університеті протягом наступних 5 років. У разі відмови - відшкодувати всі витрати Університету згідно відповідної угоди (а. с. 69-79).

16 жовтня 2008 року сторони уклали угоду про надання матеріальної винагороди № 25-ф, за умовами якої Університет у відповідності з п. 4.6 розділу ІV Колективного договору зобов'язався надати ОСОБА_3 матеріальну винагороду у розмірі 5 тис. грн. у зв'язку із захистом дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук, а остання відпрацювати в Університеті не менше п'яти років з моменту підписання угоди. У разі дострокового розірвання трудового договору з Університетом відповідачка зобов'язалася відшкодувати всі витрати, що були понесені Університетом на виплату матеріальної винагороди з урахуванням індексації. У разі дострокового розірвання угоди без поважних причин за ініціативою співробітника останній зобов'язався сплатити штраф у розмірі 400% від суми отриманої матеріальної винагороди (а. с. 5).

Наказом № 461-к від 14 серпня 2009 року ОСОБА_3 звільнена з університету за власним бажанням з 26 серпня 2009 року (а. с. 9).

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно п. 2.2 ч. 1 Угоди № 25-ф від 16 жовтня 2008 року працівник зобов'язується відпрацювати в Університеті не менше 5 років з моменту підписання Угоди.

У ч. 2 п. 2.2 Угоди № 25-ф від 16 жовтня 2008 року вказано, що співробітник зобов'язується у разі дострокового розірвання трудового договору з Університетом відшкодувати всі витрати, що були понесені Університетом на виплату матеріальної винагороди у розмірі 5 тис. грн. за захист кандидатської дисертації, з урахуванням індексації.

У п. 3.2 Угоди № 25-ф від 16 жовтня 2008 року передбачено, що у разі дострокового розірвання Угоди без поважних причин за ініціативою співробітника, співробітник зобов'язується сплатити на користь Університету штраф у розмірі 400% від суми отриманої матеріальної винагороди згідно п. 2.1 Договору за невиконання умов Угоди.

Відповідно наказу № 629-к від 21 жовтня 2008 року ОСОБА_3 була надана матеріальна винагорода у зв'язку із захистом дисертації на здобуття ступеня кандидата філософських наук у розмірі 5 тис. грн. (а. с. 6).

Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 свої зобов'язання, передбачені за Угодою № 25-ф, не виконала: звільнилася з Університету за власним бажанням 26 серпня 2009 року, чим порушила п. 2.2 ч. 1 Угоди (а. с. 9).

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Вказаний колективний договір зареєстрований в Управлінні праці та соціального захисту населення Жовтневої райдержадміністрації Запорізької міської ради 06 квітня 2006 року реєстровий номер 04-06/39 (а. с. 69-72).

Вимог про визнання недійсними умов угоди № 25-ф ОСОБА_3 не заявляла.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Оскільки апеляційним судом скасоване законне і обгрунтоване рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права, рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням у силі помилково скасованого рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 333, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Державного вищого навчального закладу «Запорізький національний університет» Міністерства освіти і науки України задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду апеляційного суду Запорізької області від 27 лютого 2012 року скасувати, заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 09 червня 2010 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.