Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Гвоздика П.О.,

суддів: Євграфової Є.П., Горелкіної Н.А.,

Журавель В.І., Іваненко Ю.Г., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи: Мисовська сільрада, КП «БТІ», державний нотаріус Ленінської державної нотаріальної контори, ОСОБА_5, про визнання договору дарування недійсним, скасування реєстрації, повернення предмету договору дарування, за касаційною скаргою державного нотаріуса Ленінської державної нотаріальної контори Паніної Оксани Вікторівни на рішення Ленінського районного суду Автономної Республіки Крим від 29 вересня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 22 грудня 2010 року,

ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_4, треті особи: Мисовська сільрада, КП «БТІ», державний нотаріус Ленінської державної нотаріальної контори ОСОБА_5, посилаючись на те, що на підставі договору дарування, який був укладений між сторонами, довірена особа позивача подарувала відповідачці 18/100 часток бази відпочинку «Мисове», що знаходиться в АДРЕСА_1. Між тим, частини приміщень на час укладення правочину не існувало, оскільки була здійснена реконструкція бази відпочинку, в результаті якої значно змінилася та збільшилася площа приміщень, зокрема, площа бару літ. «Г-1» з 33,1 кв. м збільшилася майже до 296,25 кв. м, що в свою чергу вплинуло на розмір належних сторонам часток.

Посилаючись на наведені обставини та положення ст. ст. 215, 216, 233, 258 ЦК України, позивач просив визнати договір дарування недійсним, як вчинений під впливом тяжкої обставини, якою вважав невідповідність площі бару, що відчужений за договором дарування (33 кв. м), реальній площі після реконструкції (296,25 кв. м).

рішенням Ленінського районного суду Автономної Республіки Крим від 29 вересня 2010 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 22 грудня 2010 року, позов задоволено частково. Визнано недійсним договір дарування 18/100 часток бази відпочинку «Мисове», що знаходиться в АДРЕСА_1 (на час розгляду справи № 52к), укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 30 вересня 2009 року, посвідчений держаним нотаріусом Ленінської державної нотаріальної контори, реєстровий № 1212. У решті позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 квітня 2012 року у відкритті касаційного провадження на рішення Ленінського районного суду Автономної Республіки Крим від 29 вересня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 22 грудня 2010 року за касаційною скаргою ОСОБА_4 відмовлено.

У поданій касаційній скарзі державний нотаріус Ленінської державної нотаріальної контори Паніна О.В. просить зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Наведеним вимогам ухвалені в справі судові рішення не відповідають.

Судом установлено, що предметом договору є майно, яке належало ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 1 вересня 2006 року.

З огляду на те, що на час посвідчення договору такого майна вже не існувало внаслідок його реконструкції і його площа збільшилася в декілька разів, реконструкція була проведена без відповідного дозволу, а майно є самочинним будівництвом, враховуючи, що бюро технічної інвентаризації видало витяг на неіснуюче в натурі майно (а на майно, що існувало станом на 2006 рік), суд дійшов висновку, що укладений правочин суперечить Цивільному кодексу України (435-15) та іншим актам цивільного стану, що відповідно до ст. 203 ЦК України є неприпустимим і у всякому разі тягне за собою недійсність такого договору відповідно до ст. ст. 203, 376 ЦК України, п. 63 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (z0152-94) .

З такими висновками суду погодитись не можна з огляду на наступне.

Установивши, що відчужене за договором майно, зокрема, будівля бару, було реконструйоване, а його площа змінилась, що не знайшло відображення в оспорюваному договорі у зв'язку з відсутністю реєстрації проведеної реконструкції та застосувавши до спірних правовідносин положення ст. 203 у взаємозв'язку зі ст. 376 ЦК України, що визначає наслідки самочинного будівництва, суд не врахував, що позивач вважав невідповідність реальної площі будівлі бару (296,25 кв. м) після реконструкції, площі, визначеній в договорі (33 кв. м), підставою для визнання договору недійсним на підставі ст. 233 ЦК України, тобто вирішив спір з інших правових підстав, що позивачем не заявлялися.

Апеляційний суд на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув і помилково залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Між тим, заявлений позивачем позов з підстав невідповідності оспорюваного договору ст. ст. 203, 233 ЦК України задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі ст. 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.

Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки.

Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Так, невигідними умовами може бути реалізація коштовного майна за низьку ціну. При вчиненні таких правочинів у сторони, яка відчужує майно, немає помилки або обману; вона, укладаючи такий правочин, усвідомлює, що вчиняє; його на вкрай невигідних умовах за збігом і під впливом тяжких обставин.

На а.с. 9 міститься довіреність від 18 вересня 2009 року, якою ОСОБА_3 уповноважив ОСОБА_5 подарувати ОСОБА_4 належні йому 18/100 часток бази відпочинку «Мисове».

Відповідно до договору дарування від 30 вересня 2009 року ОСОБА_3, від імені якого діяла ОСОБА_5, подарував ОСОБА_4 належні йому 18/100 часток бази відпочинку «Мисове», що належить ОСОБА_3 на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 1 вересня 2006 року, виданого на підставі рішення виконкому Мисівської сільради від 18 липня 2006 року № 114.

База відпочинку «Мисове», 18/100 часток якої відчужується, складає об'єкти нерухомості (загальною площею 1 973,6 кв. м), в тому числі бар загальною площею 33,1 кв. м. Таким чином, 18/100 складає 355,25 кв. м.

Тобто, предметом договору дарування було 18/100 частин всієї бази, в той час, як в позові йдеться лише про будівлю бару.

Єдиною обставиною на підтвердження позовних вимог ОСОБА_3 зазначав те, що майно на час укладення договору вже не існувало, оскільки було реконструйовано, про зазначив суд першої інстанції у своєму рішенні.

Оскільки зазначена обставина не може вважатися тяжкою в розумінні положень ст. 233 ЦК України, а доказів існування інших обставин матеріали справи не містять, підстави для задоволення позову відсутні.

Оскільки обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору судом встановлені, а до неправильного вирішення спору призвели помилки у застосуванні норм матеріального права, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 336, 341, 348 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу державного нотаріуса Ленінської державної нотаріальної контори Паніної Оксани Вікторівни задовольнити.

рішення Ленінського районного суду Автономної Республіки Крим від 29 вересня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 22 грудня 2010 року скасувати, ухвалити нове рішення.

У позові ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи: Мисовська сільрада, КП «БТІ», державний нотаріус Ленінської державної нотаріальної контори, ОСОБА_5, про визнання договору дарування недійсним, скасування реєстрації, повернення предмету договору дарування, відмовити.

Ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 квітня 2012 року про відмову у відкритті касаційного провадження на рішення Ленінського районного суду Автономної Республіки Крим від 29 вересня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 22 грудня 2010 року скасувати.

рішення оскарженню не підлягає.