6-14466св12 Про стягнення заборгованості за договором позики - 12.09.2012 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 16 жовтня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 13 березня 2012 року,

У липні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

Зазначав, що 20 березня 2001 року надав відповідачу в борг 200 тис. доларів США, які останній зобов'язався повернути до 1 вересня 2001 року.

Станом на червень 2007 року ОСОБА_2 повернув суму грошових коштів еквівалентну 9 тис. доларів США, запропонувавши продовжити строк позики й суму еквівалентну 15 тис. доларів зобов'язався повернути до 1 травня 2008 року, а решту боргу - до 1 серпня 2008 року, тобто умови договори позики дещо змінювалися, однак взятих на себе зобов'язань не виконав й суму боргу не повернув.

Посилаючись на викладене та уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на свою користь суму боргу в розмірі 925 108 грн.

Заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 16 жовтня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 13 березня 2012 року, позовні вимоги задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості за договором позики в розмірі 925 108 грн., вирішено питання про судові витрати.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 просить ухвалені у справі судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Оскаржувані у справі судові рішення вказаним вимогам не відповідають.

Ухвалюючи рішення та задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відповідач своїх зобов'язань за договором позики, умови якого за період з 2001 року до 2007 року дещо змінювалися, не виконав та не повернув позивачу всю суму боргу.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна.

Судом установлено, що відповідач ОСОБА_2 отримав від позивача позику в сумі 200 тис. доларів США, які зобов'язався повернути до 1 вересня 2001 року, про що власноручно написав розписку.

У подальшому, на протязі шести років відповідач частково повертав грошові кошти, а станом на 2007 рік повернув позивачу суму еквівалентну 9000 доларів США, решту зобов'язався повернути до 1 серпня 2008 року, однак своїх зобов'язань не виконав.

Відповідно до вимог ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Зміна або розірвання такого договору, продовження терміну його виконання відповідно до вимог ст. ст. 525, 654 ЦК України можливе лише шляхом укладення письмової угоди до боргової розписки.

Відповідно до вимог частини 1 статті 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин та інш.

Згідно ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, висновків експертів.

Докази повинні бути належними та допустимими.

Частиною 1 статті 60 визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Зазначаючи про неодноразову зміну протягом 2001 - 2007 років умов договору позики, який було укладено між сторонами 20 березня 2001 року, суд першої інстанції на порушення вимог ст. ст. 10, 57, 214 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув та не навів на підтвердження цих обставин, які визнав встановленими, жодного належного доказу.

Крім того, суди попередніх інстанції, всупереч вимогам ст.ст. 10, 57, 214 ЦПК України, визнали встановленим обставини часткового повернення відповідачем грошових коштів, зокрема, 9000 доларів США, незважаючи на те, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження цих обставин.

Розглянувши справу у відсутності відповідача, суд також допустив суттєву неповноту у з'ясуванні дійсних обставин справи.

У поданій апеляційній скарзі представником відповідача ОСОБА_2 заявлено клопотання про застосування наслідків пропущення позивачем строку позовної давності про стягнення заборгованості за договором позики.

Як вбачається зі змісту наявної у матеріалах справи розписки від 20 березня 2001 року, ОСОБА_2 взяв у ОСОБА_4 у борг суму, еквівалентну 200 тис. доларів США, які зобов'язався повернути до 1 вересня 2001 року.

Відповідно до вимог ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За правилами ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язанням з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції на зазначенні вимоги закону уваги також не звернув і не перевірив, чи дотримано позивачем строку позовної давності для звернення до суду з вищезазначеним позовом, про застосування якого подано заяву.

Допущені судами при вирішені спору порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, тому судові рішення не можуть вважатись обґрунтованими та в силу ст. 338 ЦПК України, підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задовольнити частково.

Заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 16 жовтня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 13 березня 2012 року скасувати.