Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Юровської Г.В., Леванчука А.О., Макарчука М.А.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - Перша Кременчуцька державна нотаріальна контора, про усунення від права на спадкування за законом, за позовною заявою ОСОБА_6 до ОСОБА_7, треті особи: виконавчий комітет Автозаводської районної ради м. Кременчука, ОСОБА_8, про визнання права власності на Ѕ частину квартири, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Полтавської області від 15 березня 2012 року,

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 25 листопада 2011 року позов ОСОБА_4 про усунення від права на спадкування за законом задоволено: усунуто ОСОБА_5 від права на спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_9, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1; в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про визнання права власності на 12/2 частину квартири АДРЕСА_1 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 15 березня 2012 року рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 25 листопада 2011 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про усунення ОСОБА_5 від права на спадкування за законом скасовано та в цій частині постановлено нове рішення про відмову в позові; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 порушує питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції в частині відмов в задоволенні її позовних вимог та передачу справи в цій частині позовних вимог на новий розгляд, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Так, норами ст. ст. 10, 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона має довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 5 ст. 1224 ЦК України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

За змістом вказаної норми закону лише при одночасному настанні двох обставин: ухилення від надання допомоги та безпорадний стан спадкодавця, і доведеності зазначених фактів у їх сукупності спадкоємець може бути усунений від права на спадщину.

Крім того, у п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 (v0007700-08) «Про судову практику у справах про спадкування» роз'яснено, що факт ухилення особи від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов'язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов'язку.

Отже, ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребував допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю. Ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Таким чином, ухилення характеризується умисною формою вини.

Тому, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про усунення відповідача від права на спадкування та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову в позові, апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що підстави для усунення ОСОБА_5 від права на спадкування відсутні, оскільки позивачкою відповідно до вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту навмисного та свідомого ухилення ОСОБА_5 від надання відповідної допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік та тяжку хворобу перебував у безпорадному стані та потребував такої допомоги й відповідно отримував таку допомогу від позивачки.

Наведені в касаційній скарзі доводи висновків суду не спростовують.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення апеляційного суду Полтавської області від 15 березня 2012 року залишити без зміни.

Ухвала оскарженню не підлягає.