Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Головуючого Висоцької В.С.

Суддів: Гримич М.Г., Маляренка А.В., Савченко В.О., Умнової О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, який також діє в інтересах малолітнього ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, який також діє інтересах малолітнього ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, яка також діє в інтересах малолітньої ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23 до Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України, третя особа: орган опіки та піклування Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації про визнання права користування жилим приміщенням, зобов'язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди, за зустрічним позовом Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України до ОСОБА_14, ОСОБА_12, ОСОБА_13 про виселення без надання іншого житла, за зустрічним позовом Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України до ОСОБА_20, ОСОБА_22 про виселення без надання іншого житла, за зустрічним позовом Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України до ОСОБА_10, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про виселення без надання іншого житла, за зустрічним позовом Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про виселення без надання іншого житла, за касаційною скаргою ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 в інтересах малолітнього ОСОБА_11, ОСОБА_14, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 в інтересах малолітнього ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_19, ОСОБА_18, ОСОБА_20, ОСОБА_22, ОСОБА_20 в інтересах малолітньої ОСОБА_21 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 18 серпня 2011 року, рішення апеляційного суду м. Києва від 15 лютого 2012 року, -

У березні 2011 року позивачі звернулися до суду з позовом до в/ч А0178, в якому просили визнати за ними право користування приміщеннями в будинку №20 та №32 військового містечка АДРЕСА_1 зобов'язати відповідача укласти з ними відповідні договори найму житлових приміщень.

Позов мотивований тим, що позивачі проживають у спірних приміщеннях з 1991 та 1998 років на підставі розпоряджень командування військової частини. Разом з тим, відповідач не визнає їх права користування вказаними приміщеннями та відмовляється укласти з ними відповідні договори найму.

В ході попереднього розгляду справи, за клопотанням позивачів первісного відповідача замінено на належного відповідача - Київське квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України, оскільки територія військового містечка АДРЕСА_1, в якому знаходяться спірні приміщення, у 2007 році була передана на баланс Київського КЕУ Міністерства оборони України.

Київське квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України подало зустрічні позови, в яких просило виселити позивачів за основним позовом із займаних ними приміщень без надання іншого житла, посилаючись на те, що останні самовільно вселились у спірні приміщення та не мають правових підстав проживати у них.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 18 серпня 2011 року у задоволенні вищевказаних основного та зустрічних позовів відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 15 лютого 2012 року апеляційна скарга позивачів за основним позовом відхилена. Апеляційна скарга Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України задоволена частково. Рішення місцевого суду змінено в частині правового обґрунтування висновків суду про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог Київського квартирно-експлуатаційного управління.

Позивачі за основним позовом, не погоджуючись з даними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні заявлених ними вимог подали касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просять їх скасувати в оскаржуваній частині з ухваленням нового рішення про задоволення основного позову.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з наступного.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні основного позову виходив з того, що право користування житловими приміщеннями у військових містечках виникає на підставі рішення адміністрації (розпорядження командування відповідної військової частини) та відповідного профспілкового органу з подальшою обов'язковою видачею відповідного ордеру, який є єдиною підставою для вселення. Позивачами не доведено факту наявності такого спільного рішення адміністрації та профспілкового органу, та факту видання будь-кому з них ордеру на вселення до відповідного житлового приміщення.

За таких обставин, місцевий суд дійшов висновку про відсутність у позивачів за основним позовом передбачених нормативно-правовими актами підстав для виникнення у них права користування житловими приміщеннями в будинках №20 та №32, що знаходяться на території військового містечка АДРЕСА_1 та перебувають у віданні відповідача, у зв'язку із чим, відмовив у задоволенні основного позову.

У задоволенні зустрічних позовів Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України про виселення без надання іншого житла відмовлено з підстав пропуску строку позовної давності.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення основного позову.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції не погодився з підставами відмови у задоволенні зустрічних позовів, зокрема із застосуванням ст.ст. 257, 261 ЦК України, оскільки Київським КЕУ не пропущено строк позовної давності.

Згідно висновків апеляційного суду вимоги власника про виселення з належного йому житлового приміщення є такими вимогами, коли сам зміст суб'єктивного права, що захищається в суді, виключає дію правил про позовну давність, а тому відповідні положення ЦК України (435-15) до цих правовідносин не застосовуються.

Змінюючи рішення місцевого суду та відмовляючи у задоволенні зустрічних позовів з інших підстав апеляційний суд виходив з того, що позивачі за основним позовом не можуть бути виселені з будинків №20 та №32 у військовому містечку АДРЕСА_1 з підстав, передбачених ч.3 ст. 116 ЖК України, як такі, що самовільно вселилися у спірні жилі приміщення.

Вказані висновки суд апеляційної інстанції мотивував тим, що позивачі за основним позовом проживають у спірних житлових приміщеннях на підставі рішення командування військової частини, згідно прибуткових касових ордерів сплачували комунальні послуги, командуванням перевірялись їх житлові умови у спірних жилих приміщеннях. Вказані обставини свідчать про те, що позивачі самовільно не вселялися у спірні приміщення, оскільки бухгалтерія військової частини, приймаючи комунальні платежі від останніх, погоджувалась з їх проживанням, будь-які заперечення були відсутні.

Позивачі за основним позовом оскаржують рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні заявлених ними вимог, тому колегія суддів в іншій частині оскаржувані рішення не переглядає.

З висновками судів першої та апеляційної інстанції в частині підстав для відмови у задоволенні вимог основного позову погодитися не можна, оскільки вони зроблені без належного з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін, без належної оцінки наявних у матеріалах справи доказів, та з порушенням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з огляду на наступне.

При розгляді спорів про право користування жилим приміщенням з'ясуванню підлягають обставини дотримання порядку вселення, реєстрації за місцем проживання, чи було це приміщення постійним місцем проживання особи, тривалість часу проживання.

Судами попередніх інстанцій застосовано до спірних правовідносин положення ст.ст. 52, 58, 61 ЖК України, Інструкції про порядок заселення жилої площі Міністерства оборони СРСР, затвердженої Головним квартирно-експлуатаційним управлінням Міністерства оборони СРСР 4 жовтня 1978 року №147/15/35060.

Разом з тим, судами не враховано та не надано жодної оцінки положенням Постанови Ради Міністрів СРСР від 6 травня 1983 року №405 «Про порядок надання житлових приміщень у військових містечках та видачу ордерів на ці приміщення», на які посилалися позивачі в обґрунтування своєї позиції та які визначають порядок надання житлових приміщень у відкритих і закритих військових містечках.

Судами не встановлено статусу спірних будинків, в яких проживають позивачі та не перевірено доводів останніх, що спірні житлові приміщення мають статус житлових приміщень у закритому військовому містечку Міністерства оборони України АДРЕСА_1.

Судами не виконано вимог ст. 10 ЦПК України щодо обов'язку сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи.

Належним чином не перевірено обставини щодо дотримання порядку вселення у спірні приміщення, наявність чи відсутність реєстрації за місцем проживання, чи були ці приміщення постійним місцем проживання позивачів, не враховано тривалість часу їх проживання. Не перевірено факту видачі позивачам відповідних ордерів на вселення, їх наявність чи відсутність, обставин щодо втрати таких ордерів.

Судами не враховано та не надано належної оцінки тим обставинам, що позивачі за основним позовом проживають у спірних житлових приміщеннях на підставі рішення командування військової частини, згідно прибуткових касових ордерів сплачували комунальні послуги, командуванням перевірялись їх житлові умови в спірних жилих приміщеннях. Позивачі самовільно не вселялися у спірні приміщення.

Суд першої та апеляційної інстанцій у повній мірі не визначилися з правовідносинами, що виникли між сторонами та нормою, яка підлягає застосуванню до них. Не перевірили обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та доказів, якими такі обставини підтверджуються.

Не встановлено належність обраного позивачами способу захисту прав, з урахуванням заявлених ними позовних вимог, та його відповідність ст. 16 ЦК України.

Зазначене вище свідчить про неповне встановлення судами, як першої, так і апеляційної інстанцій, фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, що в свою чергу призвело до неправильного та поверхневого вирішення спору.

За таких обставин, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій рішення в частині вирішення вимог основного позову не можуть вважатися законними і обґрунтованими, у зв'язку із чим, відповідно до ст. 338 ЦПК України, їх слід скасувати у цій частині з передачею справи до суду першої інстанції на новий розгляд.

Керуючись ст.ст. 335, 336, 338, 344, 345 ЦПК України, Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,-

Касаційну скаргу ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 в інтересах малолітнього ОСОБА_11, ОСОБА_14, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 в інтересах малолітнього ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_19, ОСОБА_18, ОСОБА_20, ОСОБА_22, ОСОБА_20 в інтересах малолітньої ОСОБА_21 задовольнити частково.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 18 серпня 2011 року, рішення апеляційного суду м. Києва від 15 лютого 2012 року в частині вирішення позову ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, який також діє в інтересах малолітнього ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, який також діє інтересах малолітнього ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, яка також діє в інтересах малолітньої ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23 до Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України, третя особа: орган опіки та піклування Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації про визнання права користування жилим приміщенням, зобов'язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди скасувати.

Справу у цій частині передати до суду першої інстанції на новий розгляд.

Ухвала оскарженню не підлягає.