Колегія суддів cудової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого: Касьяна О.П.,

суддів: Коротуна В.М., Кафідової О.В., Попович О.В., Матвєєвої О.А.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Українська інвестиційно-інжинірингова компанія», ОСОБА_2, Головного управління житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), треті особи: публічне акціонерне товариство «Укргазбанк», Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, про визнання свідоцтва недійсним, визнання права приватної власності, витребування майна з чужого незаконного володіння, за касаційними скаргами представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 та публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» на рішення апеляційного суду м. Києва від 15 лютого 2012 року,

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 26 грудня 2011 року, позов ОСОБА_1 було задоволено. Визнано свідоцтво про право власності видане 4 грудня 2008 року Головним управлінням житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради видане товариству з обмеженою відповідальністю «Українська інвестиційно-інжинірингова компанія» - недійсним.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_2, витребувано цю квартиру з чужого незаконного володіння у ОСОБА_2

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 15 лютого 2012 року, рішення суду першої інстанції скасовано та у справі ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У касаційних скаргах представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 та ПАТ акціонерного банку «Укргазбанк» просять скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційні скарги підлягають відхиленню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції вірно виходив із того, що оскільки станом на листопад 2004 року позивач не сплатив повну вартість спірної квартири, тому за ним не може бути визнано право власності на квартиру.

Судами встановлено, що 26 грудня 2003 року між ОСОБА_1 ТОВ "УІІК" та ВАТ «Укргазбанк" було укладено два інвестиційних договори № 20-2/2.3в/20/2 та договір № 20-1/3.1в/19/2 про пайове інвестування у житлове будівництво.

За договором інвестування № 20-1/3.1в/19/2 ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_4 (а.с. 84 - 86 т.1).

Пунктом 1.1. (інвестиційного договору) № 20-2/2.3в/20/2 визначено предмет договору, а саме те, що ОСОБА_1 бере участь в інвестуванні будівництва жилого будинку, розташованого по проспекту П.Тичини та Дніпровської набережної м. Києва на пайових засадах, а відповідач зобов'язується забезпечити набуття права власності на частину новозбудованого житла для його використання проживання за умови виконання позивачем договору. Інвестиціями є пай, який складається з власних та/або запозичених грошових коштів. Позивач здійснює безготівкове перерахування за інвестиційним договором зі свого поточного рахунку, відкритого в банку на рахунок відповідача ТОВ "УІІК" згідно з графіком інвестування, який наводиться в додатковій угоді про інвестування. Характеристики об'єкту інвестування визначаються в додатковій угоді про інвестування, яка є невід'ємною частиною інвестиційного договору і укладається одночасно з ним. Позивач набуває право власності на об'єкт інвестування з дня підписання акту прийому-передачі квартири після введення об'єкту інвестування в експлуатацію за умови інвестування у 100 % загальної площі об'єкту інвестування.

Пунктом 1.8 договору інвестування передбачено, що поточна вартість одиниці площі та орієнтовний обсяг інвестицій визначається, змінюється на підставі затвердженого рішення інвестиційної комісії Генерального інвестора і закріплюється сторонами в додатках до інвестиційного договору протягом 10 днів ознайомлення позивача з рішенням комісії. Якщо в указаний строк сторони не підписують додатки, то інвестиційний договір вважається припиненим за згодою сторін.

Пунктами 1.9, 1.10 договору передбачено, що поточна вартість одиниці площі може змінюватися в залежності від стану ринкових та інфляційних процесів в державі; зміна поточної вартості одиниці площі розповсюджується виключно на ту частину загальної площі, яка не оплачена позивачем до дня настання змін; вартість частини площі, фактично оплаченої позивачем до дня настання змін, перегляду не підлягає (а.с. 10-16).

Додаткова угода № 1 до договору укладена 26.12.2003 року і відповідно до неї об'єктом інвестування є двокімнатна квартира за умовним номером АДРЕСА_2, розміщена в будівельних осях Ад-Жд, 4д-7д. Запланована дата введення об'єкту інвестування в експлуатацію четвертий квартал 2004 року. Кінцевий розрахунок сторони здійснюють на підставі даних технічного паспорту на об'єкт інвестування, виданому БТІ. Додаткова угода про інвестування набирає чинності з внесення позивачем пайового внеску в розмірі 100 відсотків вартості об'єкту інвестування на рахунок ТОВ "УІІК" і діє до її остаточного виконання (а.с. 17).

Додаток № 3 до інвестиційного договору містить дані про те, що поточна вартість одиниці площі за один кв.м. станом на 26.12.2003 року сторони встановили в розмірі 3 600 грн. Зазначено, що цей додаток є невід'ємною частиною інвестиційного договору №20-2/2.3в/20/2 від 26.12. 2003 року і діє до дня його зміни сторонами (а.с. 19).

За змістом зазначених інвестиційних договорів вкладник-довіритель бере участь в інвестуванні будівництва жилого будинку, розташованого на перетині проспекту П.Тичини та Дніпровської набережної у Дніпровському районі м. Києва (об'єкт будівництва) на пайових засадах, а Генеральний інвестор (товариство) зобов'язується забезпечити набуття ОСОБА_1 права власності на частину новозбудованого житла (об'єкт інвестування) для його використання як місця проживання за умови виконання ОСОБА_1 інвестиційних договорів.

Інвестиціями ОСОБА_1 є пай, який складається з власних та/або запозичених грошових коштів.

Відповідно до п. 1.2 Договору інвестування позивач, як суб'єкт пайового інвестування, на власний розсуд вибирає об'єкт інвестування, згідно з переліком квартир, запропонованих відповідачем та може закріпити за собою конкретну квартиру в Додатковій угоді про інвестування лише за умови, що він здійснив перший пайовий внесок в розмірі не менше 30 відсотків загальної площі об'єкта інвестування.

Пунктом 3.1.1 Договору інвестування встановлено обов'язок позивача протягом трьох банківських днів з дня укладання Договору інвестування перерахувати на рахунок товариства пайовий внесок у розмірі 30 відсотків загальної площі об'єкта інвестування.

Рішенням № 7 від 25 жовтня 2007 року засідання інвестиційної комісії Товариства було вирішено не розривати з ОСОБА_1 Договір інвестування, за умови збільшення вартості об'єкту інвестування та перерозподілу внесених їм інвестицій. Комісія вирішала зарахувати частину інвестицій внесених ОСОБА_1, в рахунок розрахунку за Договором інвестування № 20-1/3.1в/19/2 від 26.12.2003 року за цінами, які діяли на момент укладання Договору інвестування, залишок внесеної суми був зарахований по Договору інвестування № 20-2/2.3в/20/2. Також було встановлено, що заборгованість по оплаті вартості квартири за Договором Інвестування № 20-1/3.1в/19/2, з урахуванням зміни ціни, яка відбулася в січні 2007 року становить 785 528 грн. 25 коп. Також було встановлено, що термін погашення даної заборгованості закінчується 31.12.2007 року, а в разі непогашення зазначеної заборгованості у визначений термін, договір інвестування вважається припиненим (а.с. 51 - 52 т.2).

28 жовтня 2010 року згідно договору купівлі-продажу товариство "УІІК" продало, а ОСОБА_2 купила двокімнатну квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2. Договір купівлі-продажу у встановленому порядку посвідчений приватним нотаріусом.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі невиконання зобов'язань настають праві наслідки, передбачені договором або законом, у тому числі припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Зазначені висновки апеляційного суду відповідають обставинам справи, а також узгоджуються з нормами матеріального та процесуального права, які судом правильно застосовані.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 та публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» відхилити.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 15 лютого 2012 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Касаційні скарги підлягають задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції виходив із того, що оскільки станом на листопад 2004 року позивач не сплатив повну вартість спірної квартири, тому за ним не може бути визнано право власності на квартиру.

Проте з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено, що 26 грудня 2003 року між ОСОБА_1 ТОВ "УІІК" та ВАТ «Укргазбанк" було укладено два інвестиційних договори № 20-2/2.3в/20/2 та договір № 20-1/3.1в/19/2 про пайове інвестування у житлове будівництво.

За договором інвестування № 20-1/3.1в/19/2 ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_4 (а.с. 84 - 86 т.1).

Пунктом 1.1. (інвестиційного договору) № 20-2/2.3в/20/2 визначено предмет договору, а саме те, що ОСОБА_1 бере участь в інвестуванні будівництва жилого будинку, розташованого по проспекту П.Тичини та Дніпровської набережної м. Києва на пайових засадах, а відповідач зобов'язується забезпечити набуття права власності на частину новозбудованого житла для його використання проживання за умови виконання позивачем договору. Інвестиціями є пай, який складається з власних та/або запозичених грошових коштів. Позивач здійснює безготівкове перерахування за інвестиційним договором зі свого поточного рахунку, відкритого в банку на рахунок відповідача ТОВ "УІІК" згідно з графіком інвестування, який наводиться в додатковій угоді про інвестування. Характеристики об'єкту інвестування визначаються в додатковій угоді про інвестування, яка є невід'ємною частиною інвестиційного договору і укладається одночасно з ним. Позивач набуває право власності на об'єкт інвестування з дня підписання акту прийому-передачі квартири після введення об'єкту інвестування в експлуатацію за умови інвестування у 100 % загальної площі об'єкту інвестування.

Пунктом 1.8 договору інвестування передбачено, що поточна вартість одиниці площі та орієнтовний обсяг інвестицій визначається, змінюється на підставі затвердженого рішення інвестиційної комісії Генерального інвестора і закріплюється сторонами в додатках до інвестиційного договору протягом 10 днів ознайомлення позивача з рішенням комісії. Якщо в указаний строк сторони не підписують додатки, то інвестиційний договір вважається припиненим за згодою сторін.

Пунктами 1.9, 1.10 договору передбачено, що поточна вартість одиниці площі може змінюватися в залежності від стану ринкових та інфляційних процесів в державі; зміна поточної вартості одиниці площі розповсюджується виключно на ту частину загальної площі, яка не оплачена позивачем до дня настання змін; вартість частини площі, фактично оплаченої позивачем до дня настання змін, перегляду не підлягає (а.с. 10-16).

Додаткова угода № 1 до договору укладена 26.12.2003 року і відповідно до неї об'єктом інвестування є двокімнатна квартира за умовним номером АДРЕСА_2, розміщена в будівельних осях Ад-Жд, 4д-7д. Запланована дата введення об'єкту інвестування в експлуатацію четвертий квартал 2004 року. Кінцевий розрахунок сторони здійснюють на підставі даних технічного паспорту на об'єкт інвестування, виданому БТІ. Додаткова угода про інвестування набирає чинності з внесення позивачем пайового внеску в розмірі 100 відсотків вартості об'єкту інвестування на рахунок ТОВ "УІІК" і діє до її остаточного виконання (а.с. 17).

Додаток № 3 до інвестиційного договору містить дані про те, що поточна вартість одиниці площі за один кв.м. станом на 26.12.2003 року сторони встановили в розмірі 3 600 грн. Зазначено, що цей додаток є невід'ємною частиною інвестиційного договору №20-2/2.3в/20/2 від 26.12.2003 року і діє до дня його зміни сторонами (а.с. 19).

Генеральний інвестор - ТОВ "УІІК" здав будинок, в якому знаходився об'єкт інвестування у вересні 2007 року.

Встановлено, що спірна двокімнатна квартира мала умовний номер за інвестиційним договором 20, після введення будинку в експлуатацію, враховуючи ведення об'єкту інвестування, метраж, спірна квартира має АДРЕСА_2. Аналогічна зміна нумерації відбулася і у трикімнатній квартирі, а саме - з умовного номеру 19 квартира отримала номер 23.

У січні 2007 року на підставі протоколу № 8 від 20.01.2007 року засідання інвестиційної комісії товариства була здійснена зміна вартості об'єкту інвестування. Ціна за один квадратний метр об'єкта інвестування була збільшена до 12 195 грн. 75 коп. (т. 2 а.с. 51-52)

7.05.2008 року ОСОБА_1 перерахував грошові кошти у розмірі 393 000 грн. на рахунок товариства в якості оплати за Договором інвестування.

У грудні 2008 року товариство "УІІК" оформило право власності на спірну квартиру, що підтверджується свідоцтвом про право власності серії САС № 610216, виданим 4 грудня 2008 року Головним управлінням житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація).

28 жовтня 2010 року згідно договору купівлі-продажу товариство "УІІК" продало, а ОСОБА_2 купила двокімнатну квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2.

ТОВ "УІІК" отримало свідоцтво про право власності на спірну квартиру проте, договір № 20-2/2.3в/20/2 з ОСОБА_1 про пайове інвестування у житлове будівництво розірвано не було.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право не визнається або оспорюється іншою особою.

Статтею 388 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати майно від набувача, якщо це майно за відплатним договором придбане у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Наведене свідчить, що апеляційним судом неправильно застосовано норми матеріального права.

Згідно ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 та публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» задовольнити.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 15 лютого 2012 року скасувати та залишити в силі рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 грудня 2011 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.