Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Наумчука М.І.,

суддів: Ізмайлової Т.Л., Кадєтової О.В.

Мостової Г.І., Остапчука Д.О.

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричиненої джерелом підвищеної небезпеки, зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, спричиненої внаслідок ДТП, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Луганської області від 14 березня 2012 року,

ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом. Зазначала, що 29 серпня 2006 р. ОСОБА_5, керуючи т/з марки ВАЗ 21104 д/н НОМЕР_1, що належить на праві власності ОСОБА_4, рухався по дорозі «Е-40» у напрямку до м. Луганська. На в'їзді у м. Молодогвардійськ він порушив Правила дорожнього руху та рухався з перевищеною швидкістю. Вона мала намір виїхати на дорогу «Е-40»., Побачивши автомобіль відповідача зупинилась, щоб пропустити його. Однак, той почав гальмувати та спрямував свій автомобіль на смугу, де перебував її транспортний засіб, що призвело до зіткнення. Відносно неї було складено адміністративний протокол за ст. 124 КУпАП, однак, провадження по справі було закрито в зв'язку з закінчення строків, передбачених ст. 38 КУпАП, для притягнення її до адміністративної відповідальності. Так як, їй були заподіяні тілесні ушкодження, автомобілю спричинена шкода на суму 17 187 гри. 53 коп., також вона понесла інші витрати - державне мито в розмірі 172 грн., 30 грн. витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, витрати на проведення автотоварознавчого дослідження - 400 грн., витрати на правову допомогу в розмірі 500 грн., а діями відповідачів їй спричинена моральна шкода, яку вона оцінює в розмірі 3000 грн., просила задовольнити позов.

ОСОБА_4 звернувся до суду з зустрічним позов до ОСОБА_3 в обґрунтування якого зазначив, що 3 травня 2006 р. по кредитному договору він придбав автомобіль марки ВАЗ 21104 д/н НОМЕР_1, цього ж дня застрахував цивільно-правову відповідальність у страховій компанії «GARANT AUTO» та отримав страховий поліс за № ВА/191136. Із ЗАТ СК «Правекс-страхування» він уклав договір добровільного страхування транспортного засобу на період з 4 травня 2006 р. по 3 травня 2007 р. Його син ОСОБА_5 був допущений до керування автомобілем. 29 серпня 2006 р. він та його син, який був за кремом, на вказаному автомобілі рухались у напрямку м. Луганська. ОСОБА_3, керуючи т/з, який належав ОСОБА_6, при виїзді зі другорядної дороги не впевнилась у безпеці свого маневру, скоїла зіткнення з його автомобілем, який рухався по головній дорозі. Автомобілю були спричинені механічні ушкодження. Вважає, що у ДТП винна ОСОБА_3, відповідальність якої застрахована у страховій компанії «Інкомстрах». Відповідно висновку автотоварознавчого дослідження вартість матеріальної шкоди, спричиненої ДТП його автомобілю, складає 19325 грн. 65 коп. В порядку, передбаченому законом, він звернувся до страхової компанії та йому було частково відшкодована шкода в розмірі 9381 грн. 87 коп. ЗАТ СК «Правекс-страхування» та 5353 грн. 54 коп. СК «Інкомстрах», тобто загальна сума, яка йому сплачена в рахунок страхового відшкодування складає 14 735 грн. 41 коп. Невідшкодованими залишилась 4590 грн. 24 коп. На цю суму він придбав запчастини, окрім цієї суми підлягає стягненню 4276 грн. 54 коп., що складає: 2572 грн. 26 коп. вартість втрати товарного вигляду автомобіля, йому не виплачена франшиза в розмірі 510 грн., сплачені за довідку щодо ДТП 36 грн. 5 коп., інші витрати на переїзди, переговори - 941 грн. 58 коп., 175 грн., 41 грн. 65 коп., відповідно. Також він вважає, що йому спричинена моральна шкода в розмірі 3000 грн., яка полягає у хвилюваннях за пошкоджений автомобіль, своєчасне повернення кредиту, тощо. Посилаючись на наведене, просив задовольнити позов.

Рішенням Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 7 грудня 2011 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 матеріальну шкоду в розмірі 4170 грн. 63 коп., моральну шкоду в розмірі 1000 грн. та судові витрати.

Рішенням апеляційного суду Луганської області від 14 березня 2012 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 17187 грн. 53 коп., 3000 грн. моральної шкоди та судові витрати. У позові ОСОБА_3 до ОСОБА_4 відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено.

ОСОБА_4 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_5, апеляційний суд виходив із того, що доведено вину ОСОБА_5 у спричиненні шкоди ОСОБА_3, а посилання суду першої інстанції на постанову Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 29 листопада 2006 року безпідставні.

Проте повністю з такими висновками суду погодитися не можна.

Судом встановлено, що 29 серпня 2006 року відбулась ДТП за участю водія ОСОБА_5, який рухався на транспортному засобі марки ВАЗ 21104 д/н НОМЕР_1, який належить ОСОБА_4, та ОСОБА_3, яка рухалася на транспортному засобі марки «ДЕО Ланос» НОМЕР_2, який належить ОСОБА_6

З матеріалів справи про відмову в порушенні кримінальної справи вбачається, що постановою від 10 жовтня 2006 року відмовлено у порушенні кримінальної справи щодо ОСОБА_3 за відсутністю в її діях складу злочину, передбаченого ст. 286 КК України.

Постановою Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 29 листопада 2006 року встановлено порушення ОСОБА_3 Правил дорожнього руху і скоєння зіткнення з автомобілем під управлінням ОСОБА_5, однак її звільнено від адміністративної відповідальності у зв'язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення, а провадження по справі закрите.

Відповідно до ч. 4 ст. 61 ЦПК України вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Оскільки постановою по адміністративній справі встановлено порушення ОСОБА_3 Правил дорожнього руху, яке призвело до зіткнення автомобілів, то погодитись з викладеними в рішенні апеляційного суду висновками про відсутність її вини у виникненні дорожньо-транспортної пригоди неможливо.

Разом з тим, наявність такої постанови не виключає встановлення вини у виникненні ДТП іншого його учасника, - ОСОБА_5, який керував автомобілем ВАЗ 21104 д/н НОМЕР_1.

Згідно із положеннями ст. 1188 ЦК України, якою визначено відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

З огляду на викладене, дійшовши висновку, що у виникненні пригоди є вина і ОСОБА_5, суд апеляційної інстанції мав встановити у якій частці підлягає відшкодуванню шкода кожним із учасників.

З матеріалів справи вбачається, що власниками транспортних засобів, в результаті зіткнення яких цим засобам заподіяна шкода, була застрахована відповідальність за шкоду, заподіяну третім особам.

В такому випадку особи, з вини яких трапилася дорожньо-транспортна пригода, можуть нести відповідальність за заподіяну шкоду лише в разі, коли її розмір перевищує ліміт відповідальності страховика або ж її відшкодування не передбачене умовами страхування.

Стягуючи з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 кошти на відшкодування заподіяної шкоди, апеляційний суд не звернув на це уваги та не з'ясував обставин, які мають значення для вирішення спору в цій частині.

Допущені апеляційним судом порушення норм процесуального права (ст. ст. 10, 60, 179 ЦПК України) унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, у зв'язку з чим відповідно до ст. 338 ЦПК України ухвалене цим судом рішення в частині вирішення позову ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричиненої джерелом підвищеної небезпеки, зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди підлягає скасуванню, а справа в цій частині направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Що ж стосується рішення апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, то воно ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування в цій частині і задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Луганської області від 14 березня 2012 року в частині вирішення позову ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричиненої джерелом підвищеної небезпеки, зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до цього суду.

В іншій частині вказане рішення залишити без змін.