Колегія суддів cудової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Горелкіної Н.А.,

суддів: Євграфової Є.П., Євтушенко О.І.,

Іваненко Ю.Г., Юровської Г.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заробітної плати, витрат на правову допомогу та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Харківської області від 1 березня 2012 року,

У травні 2011 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом, в обґрунтування якого зазначала, що 11 червня 2008 року вона була прийнята на роботу до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на посаду головного бухгалтера, а 27 січня 2009 року була звільнена з роботи за згодою сторін.

При звільненні з нею не проведений розрахунок по заробітній платі за грудень 2008 року в сумі 1 230,37 грн., січень 2009 року в сумі 1 044,13 грн., а також не виплачена компенсація за невикористану відпустку у сумі 711, 94 грн., а всього заборгованість з виплати остаточного розрахунку складає 2 986,44 грн., яку просила стягнути.

Крім того, просила стягнути з відповідача компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати у розмірі 735, 97 грн., середній заробіток згідно із ст. 117 КЗпП України у розмірі 40 500 грн., у відшкодування моральної шкоди 10 000 грн., а також витрати на правову допомогу у розмірі 1 850 грн.

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 20 грудня 2011 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 1 березня 2012 року рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості з виплати остаточного розрахунку та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати скасовано і ухвалено нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість з виплати остаточного розрахунку у сумі 2 986, 44 грн. та компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати у розмірі 735, 97 грн.

В іншій частині рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати рішення апеляційного суду у частині відмови у задоволенні позовних вимог, посилаючись на його необґрунтованість та неправильне застосування норм матеріального права й порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Однак зазначеним вимогам закону ухвалене у справі рішення апеляційного суду повністю не відповідає.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачка пропустила тримісячний строк для звернення з такими вимогами до суду.

Проте погодитися з таким висновком суду не можна.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок - виплатити всі суми, що належать йому; у разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

Статтею 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Судом установлено, що 11 червня 2008 року позивач була прийнята до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на посаду головного бухгалтера, а 27 січня 2009 року була звільнена з роботи за згодою сторін.

У день звільнення з позивачем не було проведено повного розрахунку, зокрема, не виплачено остаточну заборгованість із заробітної плати.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 (v0013700-99) «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Оскільки остаточного розрахунку заборгованості по заробітній платі ще не проведено, висновок суду про пропущення позивачем строку на звернення до суду з зазначеним позовом є передчасним.

В частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди та стягнення витрат на правову допомогу рішення апеляційного суду відповідає нормам матеріального та процесуального права.

За таких обставин, рішення суду апеляційної інстанції в частині вирішення вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні підлягає скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Харківської області від 1 березня 2012 року в частині вирішення вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В решті рішення суду залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.