Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Горелкіної Н.А.,

суддів Євтушенко О.І., Євграфової Є.П.,

Іваненко Ю.Г., Юровської Г.В.,-

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання частково недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, визнання права на 1/2 частину майна, усунення перешкод у його користуванні та вселення,

за касаційною скаргою ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_5 на рішення Герцаївського районного суду Чернівецької області від 12 грудня 2011 року та рішення апеляційного суду Чернівецької області від 15 березня 2012 року,

У грудні 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, визнання права на 1/2 частину майна, усунення перешкод у його користуванні та вселення.

Посилався на те, що він з відповідачкою по справі перебував у шлюбі з 9 лютого 1997 року. Шлюб було розірвано 27 квітня 2009 року. Рішенням Горбівської сільської ради від 8 жовтня 2007 року йому - ОСОБА_3 та дружині - ОСОБА_4 безоплатно передано у спільну сумісну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель, а також для ведення особистого селянського господарства.

В період шлюбу подружжям збудовано двохповерховий будинок, розташований в АДРЕСА_1 вартістю 476 252 грн.

22 червня 2010 року після розірвання шлюбу на вказане нерухоме майно ОСОБА_4 отримала свідоцтво про право власності на будинок лише на своє ім'я. Після отримання свідоцтва про право власності на житловий будинок не впускає позивача в будинок.

Рішенням Герцаївського районного суду Чернівецької області від 12 грудня 2011 року житловий будинок АДРЕСА_1 визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_4, визнано частково недійсним, а саме в частині 1/2, свідоцтво про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1, яке видано ОСОБА_4 Горбівською сільською радою Герцаївського району 22 червня 2010 року згідно рішення № 54 від 17 червня 2010 року, яке зареєстроване Герцаївською філією ЧКБТІ 23 червня 2010 року, записане в реєстрову книгу № 18 на сторінці 79, номер запису 1356, змінено правовий статус житлового будинку з спільної сумісної власності на спільну часткову власність, визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 вартістю 238 126 грн., зобов'язано ОСОБА_4 не чинити фізичними діями перешкод у користуванні ОСОБА_3 житловим будинком АДРЕСА_1 та передати ключі від вхідних дверей даного будинку, вселено ОСОБА_3 у житловий будинок АДРЕСА_1, стягнено з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 понесені ним судові витрати - ІТЗ в розмірі 120 грн. та судовий збір у розмірі 1700 грн.

Рішенням апеляційного суду Чернівецької області від 15 березня 2012 року рішення Герцаївського районного суду Чернівецької області від 12 грудня 2011 року в частині визнання частково недійсним свідоцтва про право власності та визнання права власності на Ѕ частину житлового будинку змінено. Визнано частково недійсним, а саме в частині 1/3, свідоцтво про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1, яке видано ОСОБА_4 Горбівською сільською радою Герцаївського району 22 червня 2010 року, яке зареєстроване Герцаївською філією ЧК БТІ 23 червня 2010 року, записане в реєстрову книгу № 18 на сторінці 79, номер запису 1356. Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/3 частину житлового будинку АДРЕСА_1. В решті рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 порушує питання про скасування рішення Герцаївського районного суду Чернівецької області від 12 грудня 2011 року та рішення апеляційного суду Чернівецької області від 15 березня 2012 року, мотивуючи свої вимоги порушенням судом норм матеріального та процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що спірний будинок був побудований сторонами у 2007-2008 роках, є їх спільною сумісною власністю, а тому визнав за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину жилого будинку.

Скасовуючи частково рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що жилий будинок АДРЕСА_1 зданий в експлуатацію та зареєстрований в органах БТІ як нерухомість, при цьому також враховуючи відсоток готовності житлового будинку на час розірвання шлюбу між сторонами, за позивачем визнано право власності на 1/3 частину нерухомого майна.

Проте погодитись із такими висновками судів не можна, тому, що суди дійшли до них з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Ухвалені у справі судові рішення зазначеним вимогам закону не відповідають.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб 9 лютого 1997 року. Рішенням Герцаївського районного суду від 27 квітня 2009 року шлюб між сторонами розірвано.

У 2002 році відповідачка виїхала на заробітки в Італію, звідки передавала гроші на придбання будівельних матеріалів та будівництво житлового будинку. Під час перебування відповідачки в Україні, вони з позивачем проживали однією сім'єю. Будівництво здійснювалося на земельній ділянці площею 0,2305 га, яка була з'єднана внаслідок поєднання двох земельних ділянок - 0,1436 га, набутою ОСОБА_4 внаслідок договору дарування, та 0,0869 га, яка була виділена ОСОБА_3

На підставі рішення від 9 жовтня 2009 року 25 сесії 5 скликання Горбівськоі сільської ради відповідачці ОСОБА_4 видано Державний акт на право власності на земельну ділянку розміром 0,2305 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.

Згідно ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України (1618-15) . Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як роз'яснено у п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 (v0011700-07) «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», у разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Слід звернути увагу, що рішенням про розірвання шлюбу встановлено коли сторони припинили спільне проживання та ведення спільного господарства. Тому необхідно встановити в який саме період був побудований спірний будинок, ким був побудований та за чиї кошти.

Суди у порушення вимог ст. ст. 214, 215 ЦПК України не з'ясували дійсні обставини по справі, не перевірили належним чином докази, не визначилися із характером спірних правовідносин, не дали їм оцінки та не вирішили їх, а тому постановили хибні рішення.

З'ясування цих обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору.

Оскільки порушення норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення справи, судові рішення не можуть залишатися в силі й підлягають скасуванню на підставі ч. 2 ст. 338 ЦПК України, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_5 - задовольнити.

Рішення Герцаївського районного суду Чернівецької області від 12 грудня 2011 року та рішення апеляційного суду Чернівецької області від 15 березня 2012 року скасувати.

Справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.