Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Горелкіної Н.А.,

суддів Євтушенко О.І., Євграфової Є.П.,

Іваненко Ю.Г., Юровської Г.В.,-

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Іванківської районної спілки споживчих товариств та ОСОБА_5, третя особа Київська обласна спілка споживчих товариств, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу,

за касаційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_6 на рішення Іванківського районного суду Київської області від 22 листопада 2011 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 15 лютого 2012 року,

У липні 2011 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до Іванківської районної спілки споживчих товариств та ОСОБА_5, третя особа Київська обласна спілка споживчих товариств, про визнання недійсними постанов правління і ради Іванківської районної спілки споживчих товариств та визнання недійсними договорів купівлі-продажу.

Посилалися на те, що вони є членами Іванківської районної спілки споживчих товариств. У 2009 році їм стало відомо, що 5 листопада 2005 року між Іванківською районною спілкою споживчих товариств та ОСОБА_5 укладений договір купівлі-продажу частини приміщення універмагу, розташованого в АДРЕСА_1. Рішення про продаж даного приміщення прийняте правлінням у формі постанови від 11 серпня 2005 року №27, яка затверджена постановою ради Іванківської райспоживспілки від 6 вересня 2005 року №10.

29 липня 2006 року між Іванківською райспоживспілкою та ОСОБА_5 укладений договір купівлі-продажу нежилого приміщення (кондитерського цеху), розташованого в АДРЕСА_2. Рішення про продаж даного приміщення також прийняте правлінням Іванківської райспоживспілки у формі постанови від 22 грудня 2005 року № 51, яка затверджена постановою ради Іванківської райспоживспілки від 30 грудня 2005 року.

Обов'язковою передумовою вирішення питання про продаж майна Іванківською райспоживспілкою є згода Київської облспоживспілки, що передбачено п.1.5 Договору делегування повноважень та виконання окремих функцій від 10 січня 1994 року, укладеного між Київською облспоживспілкою та Іванківською райспоживспілкою. Однак, Київська облспоживспілка такого дозволу не надавала.

Позивачі просили визнати недійсними постанови правління Іванківської районної спілки споживчих товариств від 11 серпня 2005 року № 27 та від 22 грудня 2005 року №51. Визнати недійсними постанови ради Іванківської районної спілки споживчих товариств від 6 вересня 2005 року № 10 та від 30 грудня 2005 року. Визнати недійсним договір купівлі-продажу від 5 листопада 2005 року, укладений між Іванківською райспоживспілкою та ОСОБА_5 про продаж частини приміщення універмагу (підсобні приміщення). Визнати недійсним договір купівлі-продажу від 29 липня 2006 року, укладений між Іванківською райспоживспілкою та ОСОБА_5 про продаж нежилого приміщення (кондитерського цеху). Застосувати наслідки недійсності правочинів у вигляді виселення ОСОБА_5 із зазначених приміщень та стягнути з Іванківської райспоживспілки на користь ОСОБА_5 60 000грн.

Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 22 листопада 2011 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 15 лютого 2012 року рішення Іванківського районного суду Київської області від 22 листопада 2011 року залишено без змін.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - ОСОБА_6 порушує питання про скасування рішення Іванківського районного суду Київської області від 22 листопада 2011 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 15 лютого 2012 року, та просить направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачі не довели суду, що їх права, які перелічені в розділі 2 Статуту Іванківської райспоживспілки, було порушено відповідачами.

Однак з висновками суду не можна погодитися.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, на підставі свідоцтв про право власності на нерухоме майно Іванківська районна спілка споживчих товариств була власником нежилого приміщення (кондитерського цеху), розташованого у АДРЕСА_2 та нежилого приміщення (магазину), розташованого в АДРЕСА_1.

5 листопада 2005 року між Іванківською районною спілкою споживчих товариств та ОСОБА_5 укладений нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу частини приміщення універмагу, розташованого в АДРЕСА_1. Рішення про продаж даного приміщення було прийнято правлінням у формі постанови від 11 серпня 2005 року № 27, яка затверджена постановою ради Іванківської райспоживспілки від 6 вересня 2005 року № 10.

29 липня 2006 року між Іванківською райспоживспілкою та ОСОБА_5 укладений нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу нежилого приміщення (кондитерського цеху), розташованого в АДРЕСА_2. Рішення про продаж даного приміщення також прийняте правлінням Іванківської райспоживспілки у формі постанови від 22 грудня 2005 року №51, яка затверджена постановою ради Іванківської райспоживспілки від 30 грудня 2005 року.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

В той же час ч. 4 ст. 8 Закону України «Про споживчу кооперацію» передбачено, що спілка є юридичною особою і може здійснювати господарську та іншу не заборонену чинним законодавством діяльність з дня її державної реєстрації. Вона не відповідає за зобов'язаннями споживчих товариств і не має щодо них розпорядчих функцій.

Частина 1 ст. 5 зазначеного Закону зазначає, що первинною ланкою споживчої кооперації є споживче товариство - самостійна, демократична організація громадян, які на основі добровільності членства і взаємодопомоги за місцем проживання або роботи об'єднуються для спільного господарювання з метою поліпшення свого економічного і соціального стану.

Споживче товариство вважається створеним, визнається юридичною особою і може здійснювати господарську та іншу діяльність з дня його державної реєстрації (ч. 3 ст. 5 Закону).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону власність споживчої кооперації є однією з форм колективної власності. Вона складається з власності споживчих товариств, спілок, підпорядкованих їм підприємств і організацій та їх спільної власності. Кожний член споживчого товариства має свою частку в його майні, яка визначається розмірами обов'язкового пайового та інших внесків, а також нарахованих на них дивідендів.

Власність спілок споживчих товариств створюється з майна, переданого їх членами, коштів, одержаних від господарської діяльності підприємств і організацій спілки, реалізації цінних паперів та іншої діяльності.

Об'єкти права власності споживчої кооперації можуть перебувати у спільному володінні споживчих товариств та спілок. Їх частка у власності визначається взаємними угодами.

Суб'єктами права власності споживчої кооперації є члени споживчого товариства, трудові колективи кооперативних підприємств і організацій, а також юридичні особи, частка яких у власності визначається відповідними статутами (ч.ч. 4, 5, 6 ст. 9 Закону).

Згідно з ч. 2 ст. 10 Закону майно споживчих товариств та їх спілок може бути продано, передано, здано в оренду, надано в позичку і безплатне тимчасове користування членам споживчих товариств, державним, кооперативним та іншим організаціям, трудовим колективам, окремим громадянам тільки за рішенням загальних зборів, конференцій та з'їздів відповідних спілок або уповноважених ним органів.

З огляду на зазначені норми, судом не з'ясовано, чи мали місце обмеження прав Іванківської районної спілки споживчих товариств на розпорядження майном спілки і чи у встановленому Законом України «Про споживчу кооперацію» (2265-12) порядку діяв відповідач.

Судом в повній мірі не перевірені доводи сторін про те, що питання відчуження майна було прийнято на підставі рішення правління, хоча у відповідності з п.4.4 розділі 4 Статуту Іванківської районної спілки Споживчих товариств таке питання вирішує конференція, як вищий орган управління споживчих товариств району. Саме конференція вирішує питання відносно майна райспоживспілки та приймає будь-які рішення, що не суперечать законам.

Зазначені вище обставини судами не встановлені та не перевірені, а тому рішення судів не можна визнати законними та обґрунтованими. Судом першої інстанції не з'ясовано, чи приймалось конференцією Іванківської районної спілки Споживчих товариств рішення щодо відчуження майна, чи був дозвіл Київська облспоживспілка на відчуження такого майна і його необхідність при укладення договору відчуження майна.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

Касаційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_6 - задовольнити.

Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 22 листопада 2011 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 15 лютого 2012 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.