Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Головуючого Висоцької В.С.

Суддів: Гримич М.Г., Маляренка А.В., Савченко В.О., Умнової О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до Новичківської сільської ради, заінтересована особа: ОСОБА_6 про визнання заповіту недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_7 - представника ОСОБА_5 на рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 23 лютого 2012 року, ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 4 квітня 2012 року, -

У травні 2011 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійсним заповіт ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6, посвідчений головою Новичківської сільської ради Долинського району Івано-Франківської області 2 липня 2010 року.

Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача - ОСОБА_8 За час спільного проживання батьків позивача - ОСОБА_9 та ОСОБА_8, останні побудували житловий будинок в АДРЕСА_1. 20 червня 1996 року, укладений між батьками позивача шлюб було розірвано. До 1997 року позивач проживав разом батьками, а з 1997 року переїхав з матір'ю жити в Австрію. 25 вересня 2008 року батько позивача в Новичківській сільській раді зареєстрував шлюб з ОСОБА_6 2 липня 2010 року Новичківською сільською радою Долинського району Івано-Франківської області був посвідчений заповіт ОСОБА_8, яким він усе своє майно заповів ОСОБА_6 Позивач посилається на те, що в момент укладання заповіту ОСОБА_8 перебував у такому стані, коли не міг розуміти значення свої дій та не міг ними керувати. Вказані обставини, на думку позивача, є підставою для визнання заповіту недійсним.

Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 23 лютого 2012 року у задоволенні даного позову відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 4 квітня 2012 року апеляційна скарга ОСОБА_5 відхилена, рішення місцевого суду залишено без змін.

Позивач, не погоджуючись з даними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на невірне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з наступного.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову виходив з того, що згідно акту №297 амбулаторної посмертної судово-психіатричної експертизи від 5 до 24 вересня 2011 року Обласного клінічного психоневрологічного диспансеру Івано-Франківського УОЗ ОДА ОСОБА_8 на час підписання заповіту 2 липня 2010 року будь-якими психічними розладами не страждав, був здатний розуміти значення своїх дій та керувати ними.

З огляду на висновки вказаної експертизи, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що на момент складання оспорюваного заповіту волевиявлення ОСОБА_8 було вільним та відповідало його волі, тому правові підстави для визнання заповіту недійсним відсутні.

З такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій повністю погодитися не можна, оскільки вони зроблені судами без належного з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін, оцінки наданих ними доказів, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 2 ст. 59 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Проведеною у справі експертизою не зроблено однозначного висновку про абсолютну здатність ОСОБА_8 розуміти значення своїх дій та можливість керувати ними. У висновку зазначено, що ОСОБА_8 був здатний на це та не вказано чи розумів він значення своїх дій та чи керував ними.

Суди попередніх інстанцій, обґрунтовуючи свою позицію щодо відсутності правових підстав для задоволення позову не надали належної оцінки вказаному висновку судової експертизи у сукупності з іншими доказами, зібраними у справі. Зокрема не надано жодної правової оцінки показам лікаря ОСОБА_11, племінника ОСОБА_8 - ОСОБА_12, направленню на МСЕК від 17 січня 2010 року, картам виїзду швидкої допомоги №4937 від 6 липня 2010 року та №4960 від 7 липня 2010 року. При цьому, на вказані докази посилався позивач в обґрунтування своєї позиції.

Судом першої інстанції, при призначенні посмертної судово-психіатричної експертизи не враховано, що питання, які ставляться на вирішення перед експертами мають формулюватися з урахуванням фактичних обставин справи, показів свідків та інших документів, які свідчать про стан особи на момент вчинення оспорюваного правочину. В даному випадку, при проведенні експертизи покази свідків та медична документація у повному обсязі не були враховані, на що суди попередніх інстанцій не звернули уваги.

В ході розгляду даної справи судами не дотримано вимог ч.4 ст. 10 ЦПК України щодо обов'язку сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи. За умов суперечливості чи недостатності доказової бази для правильного вирішення спору та прийняття мотивованого рішення судом першої інстанції належним чином не вирішено питання щодо призначення по справі повторної посмертної судово-психіатричної експертизи, не роз'яснено особам, які беруть участь у справі обов'язки щодо доказування і подання доказів, наслідки не призначення відповідної експертизи, а також положення щодо належності та допустимості доказів.

Фактично, суди попередніх інстанцій допустили однобічність дослідження доказів.

Зазначене вище свідчить про неповне встановлення судами, як першої, так і апеляційної інстанцій, фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, що в свою чергу призвело до поверхневого вирішення спору.

За таких обставин, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, у зв'язку із чим, відповідно до ст. 338 ЦПК України їх слід скасувати з передачею справи до суду першої інстанції на новий розгляд.

Керуючись ст.ст. 335, 336, 338, 344, 345 ЦПК України, Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,-

Касаційну скаргу ОСОБА_7 - представника ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 23 лютого 2012 року, ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 4 квітня 2012 року скасувати.

Справу передати до суду першої інстанції на новий розгляд.

Ухвала оскарженню не підлягає.