Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Горелкіної Н.А.,

суддів: Євграфової Є.П., Євтушенко О.І.,

Іваненко Ю.Г., Юровської Г.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Печерської районної у м. Києві державної адміністрації, Печерської районної у м. Києві ради, треті особи із самостійними вимогами на предмет спору: ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи без самостійних вимог на предмет спору: Об'єднання співвласників багатоквартирних будинків «Липки+», комунальне підприємство Печерської районної у м. Києві ради з утримання житлового господарства «Хрещатик», ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, Спільне Українсько-Білоруське підприємство «Укртехносинтез», ОСОБА_12, про визнання права спільної сумісної власності, визнання рішень та розпоряджень незаконними та часткове їх скасування, за касаційними скаргами ОСОБА_3 та ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду м. Києва від 22 березня 2012 року,

У жовтні 2007 року позивачі звернулись до суду з вищезазначеним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що ОСОБА_3 є власником квартир №№4, 6, а ОСОБА_4 - квартир №№ 10, 11, у будинку АДРЕСА_1. Рішенням Печерської районної у м. Києві ради №49 від 18 липня 2006 року та розпорядженням Печерської районної у м. Києві державної адміністрації №1005 від 10 серпня 2006 року підвальне приміщення зазначеного будинку передано на баланс КП УЖГ «Печерськжитло», однак вважають їх незаконними, оскільки вони є власниками допоміжних приміщень (підвалу) багатоквартирного будинку. Посилаючись на положення ч. 1 ст. 1, ч. 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», просили: визнати за ними право спільної сумісної власності на приміщення, розташовані у підвалі літ. «А», в будинку АДРЕСА_1; визнати незаконним та скасувати пункти 2 та 4.2. рішення Печерської районної у м. Києві ради від 18 липня 2006 року «Про затвердження результатів інвентаризації приміщень житлового комплексу на АДРЕСА_1 та передачу його з комунальної власності територіальної громади Печерського району м. Києва у власність та на баланс ОСББ «Липки+»; визнати незаконним та скасувати п.п.2, 3, 4, 4.1., 4.2., 5, 6, 6.1., 6.2. розпорядження Печерської районної у м. Києві державної адміністрації №1005 від 10 серпня 2006 року «Про передачу житлового комплексу на АДРЕСА_1 з комунальної власності територіальної громади Печерського району у власність та на баланс ОСББ «Липки+».

Треті особи ОСОБА_6 і ОСОБА_5 заявили самостійні вимоги на предмет спору.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 22 грудня 2011 року позов ОСОБА_3 та ОСОБА_4, а також третіх осіб ОСОБА_6 і ОСОБА_5 задоволено: визнано за вказаними особами право спільної сумісної власності на приміщення № 1 площею 5,5 кв.м, № ІІ, площею 6,2 кв.м., № ІІІ, площею 8,9 кв.м, № ІV, площею 11,3 кв.м., № V, площею 8,8 кв.м, № VІ, площею 8,6 кв.м., № VІІ, площею 3,1 кв.м., № VІІІ, площею 26 кв.м., № ХІ, площею 7,6 кв.м., № Х, площею 4,4 кв.м., № ХІ, площею 1,7 кв.м., № ХІІ, площею 37,1 кв.м., № ХІІІ, площею 23,9 кв.м., Х ІV, площею 37 кв.м., ХV, площею 39,7 кв.м., № ХVІ, площею 46,1 кв.м., № ХVІІ, площею 1,1 кв.м., в підвалі літера «А» будинку АДРЕСА_1; визнано недійсним та скасовано пункти 2 та 4.2 рішення Печерської районної у м. Києві ради від 18 липня 2006 року «Про затвердження результатів інвентаризації приміщень житлового комплексу по АДРЕСА_1 та передачу його з комунальної власності територіальної громади Печерського району м. Києва у власність та на баланс ОСББ «Липки+»; визнано недійсним та скасовано пп. 2,3,4,4.1,4.2, 5,6, 6.1,6.2 розпорядження Печерської районної у м. Києві державної адміністрації від 10 серпня 2008 року № 1005 «Про передачу житлового комплексу по АДРЕСА_1 з комунальної власності територіальної громади Печерського району у власність та на баланс ОСББ «Липки+».

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 22 березня 2012 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

У касаційних скаргах ОСОБА_3 та ОСОБА_6 просять скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційні скарги підлягають задоволенню з таких підстав.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, виходив з того, що спірні підвальні приміщення, розташовані у будинку АДРЕСА_1 є нежитловими допоміжними приміщеннями цього будинку, оскільки в цих приміщеннях влаштоване обладнання, яке забезпечує експлуатацію будівлі, а відповідно і потребує обслуговування його мешканців, а саме: прокладені трубопроводи водопостачання та каналізації з запірною, розподільчою та оглядовою арматурою, розміщені будинкові пожежні та електрощитові, влаштований теплопункт.

При цьому, ухвалюючи рішення суду про відмову в позові, апеляційний суд виходив з того, що рішенням господарського суду м. Києва від 14 листопада 2011 року в задоволенні позову ОСББ «Липки+» про визнання допоміжними підвальних приміщень у будинку АДРЕСА_1 відмовлено, тому ці обставини відповідно до вимог ст. 61 ЦПК України не підлягають доведенню. Крім того, ці приміщення є комунальною власністю територіальної громади м. Києва, у зв'язку з чим спірні нежитлові приміщення не перебувають у спільній власності мешканців багатоквартирного будинку, а також не належать до приміщень житлового фонду, тому можуть передаватися в постійне чи тимчасове користування фізичним і юридичним особам, здаватися в оренду, а також продаватися, а позивачами в свою чергу, відповідно до вимог ст.ст. 10, 60 ЦПК України не надано доказів на підтвердження того, що оспорюваними рішенням та розпорядженням порушуються їх право спільної сумісної власності на ці приміщення, до того ж право спільної сумісної власності за окремими власниками квартир у багатоквартирному будинку визнаватися не може.

Проте, з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обстави; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Частиною 3 статті 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини ( ч. 3 ст. 61 ЦПК України).

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" суть приватизації державного житлового фонду полягає у відчуженні на користь громадян України, тобто у їх власність, як квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, так і належних до них господарських споруд і допоміжних приміщень (підвалів, сараїв тощо) цього фонду. Допоміжні приміщення відповідно до ч. 2 ст. 10 указаного Закону стають об'єктами права спільної власності співвласників будинків одночасно з приватизацією квартир, що засвідчується свідоцтвом про право власності на квартиру.

У рішенні Конституційного Суду України №4-рп/2004 від 2 березня 2004 року (v004p710-04) (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків) зазначено, що допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир багатоквартирних будинків, підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього (п.1.1).

Статтею 1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» передбачено, що допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - це приміщення, призначені для експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні шахти та інші технічні приміщення ).

Віднесення приміщень, в тому числі підвалів, де розташоване технічне обладнання будинку, до допоміжних приміщень, передбачалось і наказом Держжитлокомунгоспу України від 5 квітня 1996 р. №28/389 (z0214-96) "Про затвердження Типового статуту об'єднання (товариства) співвласників багатоквартирного будинку" (втратив чинність на підставі наказу Державного комітету з питань житлово-комунального господарства № 189/2040 від 17 листопада 2003 року (z1152-03) ) та наказом Держжитлокомунгоспу України від 27 серпня 2003 р. № 141 (z1155-03) про затвердження нового Типового статуту об'єднання співвласників багатоквартирного будинку та Типового договору відносин власників житлових і нежитлових приміщень та управителя.

Для правильного вирішення спору суд з'ясовує не лише характеристику спірного приміщення за наданими міською радою документами, але й детально перевіряє, чи є спірне приміщення допоміжним; чи знаходитися у ньому технічне обладнання будинку (інженерні комунікації та технічні пристрої, які необхідні для забезпечення санітарно-гігієнічних умов і безпечної експлуатації квартир тощо), без доступу до якого експлуатація житлового будинку є неможливою; чи використовувалось воно чи якась з його частина для обслуговування будинку.

Від вирішення цього питання залежить те, чи є спірне приміщення згідно із ст. ст. 355, 356 ЦК України спільною частковою власністю власників приватизованих квартир, оскільки відповідно до цивільного законодавства України розпорядження майном, що є спільною частковою власністю проводиться за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди - спір вирішується судом.

Проте, апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, у порушення вимог ст.ст. 213- 215, 309 ЦПК України, не звернув уваги на те, що єдиним критерієм визначення статусу спірного підвального приміщення є його призначення, та встановивши, що спірні приміщення є допоміжними приміщеннями, своє рішення про відмову в позові помилково обґрунтував тим, що факт неналежності підвальних приміщень будинку АДРЕСА_1 до допоміжних встановлено рішенням господарського суду м. Києва від 14 листопада 2011 року, яке набрало законної сили і цей факт не підлягає доказуванню.

Однак, господарський суд м. Києва у мотивувальній частині вищезазначеного рішення, враховуючи висновок судової будівельно-технічної експертизи, якою встановлено, що в спірних підвальних приміщеннях житлового будинку влаштоване обладнання, яке забезпечує експлуатацію будівлі, а відповідно і побутове обслуговування його мешканців, прокладені трубопроводи водопостачання та каналізації з запірною, розподільчою та оглядовою арматурою, розміщені будинкові пожежні та електрощитові, влаштований теплопункт, погодився з тим, що ці приміщення є спільною власністю квартир у будинку АДРЕСА_1 (т.4 а.с.37), і відмовив в позові ОСББ «Липки+» про визнання допоміжними підвальних приміщень з підстав недоведеності порушення прав позивача.

Тому, суд першої інстанції, встановивши, що через спірні підвальні приміщення будинку АДРЕСА_1 проходять інженерні комунікації та технічні просторої, які необхідні для забезпечення санітарно-гігієнічних умов і безпечної експлуатації усіх квартир, без доступу до яких експлуатація житлового будинку є неможливою, що підтверджує факт того, що ці приміщення є допоміжними, а також те, що позивачі й треті особи: ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_14, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_6, СУБП «Укртехносинтез», ОСОБА_12, є власниками квартир у будинку, в якому розташовані ці спірні підвальні приміщення, в силу положень ч.2 ст. 382 ЦК України обґрунтовано визнав позивачів і третіх осіб власниками спірних приміщень, які володіють ними на праві спільної сумісної власності та в розумінні положень ст. 392 ЦК України, з урахуванням невизнання відповідачами цього права задовольнив позовні вимоги й відповідно визнав рішення та розпорядження органів місцевого самоврядування, якими визначалось правове становище зазначених приміщень, незаконними і частково їх скасував.

За таких обстави, виходячи з установлених обставин справи та з урахуванням наведених положень закону, суд першої інстанції ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону, тому рішення апеляційного суду підлягає скасуванню, а рішення районного суду - залишенню в силі.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 22 березня 2012 року скасувати та залишити в силі рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 грудня 2011 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.