6-45275св13 Про визнання державного акту на право власності на земельну ділянку недійсним та скасування його державної реєстрації, кадастрового номеру, витребування майна з чужого незаконного володіння - 26.03.2014 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, виконавчого комітету Хмельницької міської ради, управління Держземагенства у Хмельницькому районі Хмельницької області, треті особи: Хмельницька районна рада Хмельницької області, садівниче товариство "Радуга", про визнання державного акту на право власності на земельну ділянку недійсним та скасування його державної реєстрації, кадастрового номеру, витребування майна з чужого незаконного володіння, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Хмельницької області від 8 жовтня 2013 року,

У жовтні 2012 року ОСОБА_3 звернулася до суду із указаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що на підставі державного акту на право приватної власності на землю від 20 травня 1995 року вона є власником земельної ділянки НОМЕР_2 площею 0,08 га, розташованої в садівничому товаристві "Радуга" (масив Лезнево-2). У 2012 році їй стало відомо, що вказану земельну ділянку самовільно захопила та користується нею ОСОБА_4 Вважає, що твердження відповідачки про те, що спірна земельна ділянка належить їй на підставі державного акту на право приватної власності на землю від 21 лютого 2001 року, має порядковий номер НОМЕР_1 і жодного відношення до земельної ділянки позивачки не має, є безпідставними. Номер ділянки відповідачки значиться як НОМЕР_1, хоча фактично такої ділянки в натурі не існує і її нанесення на генеральному плані садівничого товариства "Радуга" є помилковим та таким, що не відповідає дійсності.

Ураховуючи викладені обставини та те, що відповідачка відмовилася добровільно усунути порушення її прав, ОСОБА_3 просила задовольнити позов.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 травня 2013 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано недійсним та скасовано державний акт на право приватної власності на землю серії ІІІ-ХМ № 048640 від 21 лютого 2001 року, який видано на ім'я ОСОБА_4 на підставі рішення виконкому Хмельницької міської ради від 28 грудня 2000 року за № 1148 та який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за номером ХМ № 20339. Зобов'язано Управління Держкомзему в м. Хмельницькому Хмельницької області скасувати державну реєстрацію шляхом скасування запису до Державного реєстру про реєстрацію державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-ХМ № 048640 від 21 лютого 2001 року, який видано на ім'я ОСОБА_4 на підставі рішення виконкому Хмельницької міської ради від 28 грудня 2000 року за № 1148 та який зареєстровано в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за номером ХМ № 20339. Зобов'язано Управління Держкомзему в м. Хмельницькому Хмельницької області скасувати кадастровий номер 6810100000:34:01:1608, присвоєний земельній ділянці ОСОБА_4 відповідно до державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-ХМ № 048640 від 21 лютого 2001 року. Витребувано майно - земельну ділянку НОМЕР_2 площею 0,08 га в садівничому товаристві "Радуга" із чужого незаконного володіння ОСОБА_4

Рішенням апеляційного суду Хмельноцької області від 8 жовтня 2013 року рішення місцевого суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судове рішення апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно із ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, виходив із того, що письмовими доказами було встановлено факт накладення земельної ділянки ОСОБА_4 під № НОМЕР_1 на земельну ділянку ОСОБА_3 під НОМЕР_2, яку було надано їй раніше, тому з метою захисту прав належного власника землі державний акт на землю відповідачки слід скасувати, скасувавши також його державну реєстрацію і кадастровий номер, та витребувати спірну земельну ділянку НОМЕР_2 площею 0,08 га з незаконного володіння ОСОБА_4, керуючись при цьому нормами ст. ст. 153, 155 ЗК України, ст. 387 ЦК України та ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку без визнання недійсним рішення відповідного органу місцевого самоврядування, на підставі якого видано цей державний акт, є порушенням норм закону.

Проте повністю погодитися з такими висновками суду апеляційної інстанції не можна.

Судами установлено, що у 1992 році ОСОБА_3 було надано в користування земельну ділянку НОМЕР_2 площею 0,08 га в садівничому товаристві "Радуга" (масив Лезнево-2), розташованому на території Хмельницького району. Постановою ВР України від 19 лютого 1995 року землі садівничого товариства "Радуга" було включено у межі м. Хмельницького.

Рішенням 15-ї сесії Хмельницької районної ради від 21 грудня 1994 року ОСОБА_3 було передано безкоштовно у приватну власність земельну ділянку площею 0,08 га під НОМЕР_2, розташовану в садівничому товаристві "Радуга".

На підставі вказаного рішення позивачці було виготовлено державний акт на право приватної власності на землю серії ХМ б/н від 20 травня 1995 року, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 1277.

Відповідно до вказаного державного акту ОСОБА_3 отримала у власність земельну ділянку площею 0,0780 га для садівництва в межах згідно з планом на території садівничого товариства "Радуга".

Рішенням виконкому Хмельницької міської ради від 28.12.2000 року № 1148 ОСОБА_4 було надано у приватну власність земельну ділянку площею 0,074 га, розташовану у садівничому товаристві "Радуга".

На підставі вказаного рішення виконкому Хмельницької міської ради на ім'я ОСОБА_4 було видано державний акт на право приватної власності на землю серії ІІІ-ХМ № 048640 від 21 лютого 2001 року, зареєстрований в Книзі записів державний актів на право приватної власності на землю за № 20339.

За цим актом відповідачка отримала земельну ділянку площею 0,074 га для садівництва в межах згідно з планом.

У державному акті ОСОБА_4, виданому в 2001 році, та у державному акті ОСОБА_3, виданому в 1995 році, по лінії від Г до А суміжним землекористувачем зазначена одна і та ж особа - ОСОБА_5

Викопіювання з плану м. Хмельницького із зазначенням ділянки ОСОБА_3 в масштабі 1:2000 з точністю повторює таке ж викопіювання на ділянку ОСОБА_4 в масштабі 1:1200, отримане в ході ознайомлення з матеріалами дослідчої перевірки, а саме: з відповіді № 1365/02 01-11 управління земельних ресурсів та земельної реформи на ім'я Зарічанського відділу міліції ХМВ УМВС; із листа зауважень до землевпорядної документації - технічної документації із землеустрою щодо відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), виконаної ТзОВ "Подільський земельний центр", на якій працівник департаменту архітектури, містобудування та земельних ресурсів Романюк О.В. 21 вересня 2012 року вказала, що ділянка позивачки по даних координатах (належних саме розміщенню наданої їй у приватну власність земельної ділянки НОМЕР_2) перекриває землеволодіння ОСОБА_4

Таким чином, судами попередніх інстанцій на підставі поданих сторонами письмових доказів було встановлено факт накладення земельної ділянки, наданої ОСОБА_4 під № НОМЕР_1, на земельну ділянку, надану раніше ОСОБА_3 під НОМЕР_2.

Згідно із ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено перелік основних способів захисту цивільних прав і інтересів, серед яких припинення правовідношення та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно із частиною третьою статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Статтею 155 Земельного Кодексу України визначено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в абзаці другому пункту 2 постанови від 16 квітня 2004 року № 7 (va007700-04) Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ, виходячи з положень статей 8, 124 Конституції, статей 26, 30, 87- 90, 97, 100, 102, 118, 123, 128, 143- 146, 149, 151, 153- 158, 161, 210, 212 ЗК України, глав 27, 33, 34 ЦК України (435-15) , статті 15 ЦПК України, статті 12 Господарського процесуального кодексу України судам підвідомчі (підсудні) справи за заявами, зокрема, з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб, і визнання недійсними державних актів про право власності та право постійного користування земельними ділянками.

Отже, державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 22 травня 2013 року та від 24 квітня 2013 року, які прийняті за результатом перегляду судових рішень з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, у справах № № 6-33цс13, 6-14цс13, та в силу імперативних положень ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими у правозастосуванні.

Апеляційний суд наведені норми закону та висновки Верховного Суду України не врахував та дійшов висновку про те, що визнання державного акта на право власності на земельну ділянку без попереднього оспорення правової підстави його видачі не передбачено законодавством, внаслідок неправильного застосування норм матеріального права.

Тому судове рішення не можна визнати законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим воно підлягає скасуванню.

Таким чином, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що право власності ОСОБА_3 підлягає захисту в обраний нею спосіб, посилаючись при цьому на норми ст. ст. 153, 155 ЗК України, ст. 387 ЦК України та ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".