Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Наумчука М.І.,

суддів: Ізмайлової Т.Л., Кадєтової О.В.

Мостової Г.І., Остапчука Д.О.

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Володимирецької центральної районної лікарні про поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, за касаційною скаргою ОСОБА_4, що діє від імені комунального закладу Володимирецької центральної районної лікарні, на рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 15 лютого 2012 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 26 квітня 2012 року,

У липні 2011 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом. Зазначала, що 31 травня 2011 року наказом від 28 січня 2011 року № 41 «Про проведення штатних розписів лікувально-профілактичних закладів Володимирецького району до вимог чинного законодавства та скорочення чисельності працівників» була звільнена із посади молодшої сестри рентгенкабінету Рафалівської районної лікарні на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України. Так як, вважає що не було враховане її переважне право на залишення на роботі, також при наявній можливості переведення працівника на іншу роботу їй не було запропоновано іншу роботу, а звільнення проведено без законних підстав, просила задовольнити позов.

Рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 15 лютого 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 26 квітня 2012 року позов задоволено. Поновлено ОСОБА_3 на попередній роботі - молодшою медичною сестрою рентгенкабінету Рафалівської районної лікарні. Стягнуто з Володимирецької центральної районної лікарні на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 9 199 грн. 37 коп. Вирішено питання про стягнення судових витрат.

ОСОБА_4, що діє від імені Володимирецької центральної районної лікарні, звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив із того, що при звільненні ОСОБА_3 відповідачем не враховано передбачене законодавством її переважне право на залишення на роботі.

Однак повністю з такими висновками погодитись не можна оскільки до них суди дійшли з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_3 з 1 лютого 2002 року працювала на посаді молодшої медичної медсестри рентгенкабінету Рафалівської районної лікарні, яка є структурним підрозділом Володимирецької центральної районної лікарні.

Відповідно до наказу № 264-км від 17 травня 2011 року «Про звільнення молодшої медичної сестри ренгенкабінету Рафалівської районної лікарні ОСОБА_3» позивача звільнено з займаної посади на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку із скороченням штату.

Відповідно до ст. 49-2 КЗпП України при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Переважне право на залишення на роботі має визначатись у випадку скорочення чисельності чи штату працівників, які займають однакові посади.

На порушення наведеного, суди порівнювали переважне право на залишення на роботі позивача, яка обіймала посаду молодшої медичної медсестри рентгенкабінету, з особами, які працювали на посадах: молодшої медичної сестри швидкої допомоги, молодшої медичної сестри чергової швидкої допомоги, молодшої медичної сестри чергової терапевтичного відділення, тобто обіймали інші посади.

З долучених до справи документів убачається, що у відповідача на посаді медичної сестри рентгенкабінету працювала також ОСОБА_5, яка залишилась працювати на цій посаді і після звільнення позивача (а. с. 116).

Виходячи з викладеного при вирішенні спору судам належало з'ясувати чи має переважне право позивач на залишення на роботі з цією особою, яка працювала на аналогічній посаді.

Те, що вказана посада була в іншому структурному підрозділі юридичної особи правового значення не має, оскільки переважне право має визначатись щодо всіх осіб, які займають аналогічні посади у Володимирецькій центральній районній лікарні, яка є юридичною особою.

Оскільки обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, судами на порушення положень ст. ст. 10, 60, 179 ЦПК України не з'ясовані, а встановлені судами не мають значення для перевірки законності проведення звільнення позивача, то погодитись з оскаржуваними рішеннями неможливо, вони підлягають скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу Володимирецької центральної районної лікарні задовольнити частково.

Рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 15 лютого 2012 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 26 квітня 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.