6-19849св12 Про стягнення грошової компенсації вартості частки та припинення права власності на частку у власності - 05.09.2012 Прийняття

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, малолітньої ОСОБА_5, треті особи: Служба у справах дітей Сімферопольської міської ради, ОСОБА_6 про стягнення грошової компенсації вартості частки, припинення права власності на частку у власності, за касаційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, поданою через представника ОСОБА_7, на рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 28 лютого 2012 року,-

У листопаді 2011 року позивачі звернулися до суду з позовом про стягнення грошової компенсації вартості частки, припинення права власності на частку у власності.

Свої вимоги обґрунтовували тим, що вони та відповідачі є співвласниками квартири АДРЕСА_1 загальною площею 44,2 м2 кожний по 1/5 частці. Однак, спільне володіння і користування квартирою є неможливим, оскільки відповідачі перешкоджають їм у користуванні часткою квартири.

Рішенням Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 28 лютого 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 12 квітня 2012 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просять скасувати рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 28 лютого 2012 року та ухвалити у справі нове рішення, яким у повному обсязі задовольнити їх позовні вимоги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судові рішення у справі не відповідають.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, сторони у справі є співвласниками квартири АДРЕСА_1. Кожному з них на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом належить право власності на 1/5 частку спірної квартири. /а.с. 14-19/

Рішенням Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 25 жовтня 2011 року задоволено позов ОСОБА_2, ОСОБА_3 та визначено порядок користування квартирою №33 у будинку №56 по вул. Ковильній у м. Сімферополі, виділивши у користування ОСОБА_2 та ОСОБА_3 кімнату площею 16 м2 з лоджією 1,2 м2 та лоджією 1,7 м2 ; кімнати площею 15,2 м2, 13 м2 залишено у користуванні ОСОБА_4 та ОСОБА_5; кухню площею 9 м2, санвузол - 4,3 м2, прихожу - 8,8 м2, балкон - 0,4 м2 залишено у загальному користуванні. /а.с. 6-7/

Цим рішенням не враховано права позивача ОСОБА_1 як співвласника зазначеної квартири на користування належною йому часткою.

Позов про стягнення грошової компенсації вартості частки та припинення права власності на частку у власності на квартиру, яка є неподільною, було пред'явлено у порядку ст. 364 ЦК України.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідач ОСОБА_4, яка діє також як законний представник малолітньої ОСОБА_5, не згодна на стягнення з неї на користь позивачів грошової компенсації за належні їм частки у спільній частковій власності на квартиру через своє тяжке матеріальне становище, одночасно застосувавши до спірних правовідносин ст.ст. 364, 365 ЦК України.

Проте з такими висновками судів попередніх інстанцій погодитися не можна, так як суди дійшли їх з порушенням норм матеріального й процесуального права, зокрема, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

Зазначеною нормою передбачено, що обов'язковою умовою призначення грошової компенсації є лише згода співвласника, який заявив вимоги про виділ частки, і не передбачається обов'язковість згоди інших співвласників на такий виділ та не ставиться право співвласника на виділ у залежність від згоди інших співвласників, їх матеріального становища і мотивів, з яких власник має намір реалізувати своє право на виділ.

Таким чином, обмежуючи право позивачів на виділ частки зі спільного майна та виходячи при цьому з інтересів відповідачів, суд залишив поза увагою доводи позивачів щодо неможливості спільного використання спірної квартири та те, що правовий режим спільної часткової власності враховує інтереси всіх її учасників і забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших.

Крім того, норми ст.ст. 364 і 365 ЦК України є різними за своєю правовою природою і кожна з них є окремою підставою для пред'явлення позову, оскільки перша з них передбачає право власника, який виділяється, на частку зі спільного майна, а друга - можливість за позовом інших співвласників припинити право особи на частку у спільному майні.

При цьому грошова або інша майнова компенсація відповідно до ст. 364 ЦК України може бути виплачена співвласнику, який виділяється, лише за його згодою. Водночас відповідно до ст. 365 ЦК України згоди особи, право якої на частку у спільному майні припиняється, на отримання компенсації за його частку не потрібно (позивачу лише необхідно внести вартість частки, право на яку припиняється, на депозитний рахунок суду та довести визначені законом умови для припинення права власності).

Разом з тим, при розгляді справи судом відмінності зазначених правових норм, їх спрямованість і зміст не враховані, що призвело до неправильного застосування до спірних правовідносин норм матеріального права й ухвалення незаконного рішення.

Допущені судом першої інстанції порушення при апеляційному розгляді справи усунуто не було.

Відповідно до ч.2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

На підставі наведеного справа підлягає направленню на новий судовий розгляд з метою встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, застосування до правовідносин, що виникли між сторонами, відповідних норм матеріального права та ухвалення законного та обґрунтованого рішення.

Керуючись ст.ст. 336, 338, 345, 349 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, подану через представника ОСОБА_7, задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 28 лютого 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 12 квітня 2012 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.