Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Бухтіярової І.О., Приходько І.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2011 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2013 року

у справі № 2а-7984/11/1470

за позовом Державного підприємства "Дослідне підприємство "Зорі над Бугом" Миколаївського інституту агропромислового виробництва Національної Академії аграрних наук

до Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції у Миколаївській області

про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення,

Державне підприємство "Дослідне підприємство "Зорі над Бугом" Миколаївського інституту агропромислового виробництва Національної Академії аграрних наук (далі - Підприємство) звернулось в суд з позовом до Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби (далі - Інспекція), в якому просило визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 27 жовтня 2011 року № 0000022301.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2011 року, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2013 року, адміністративний позов задоволено в повному обсязі, визнано нечинним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 27 жовтня 2011 року № 0000022301.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає розгляду справи.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відхилення касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено перевірку Підприємства, за результатами якої складено акт від 24 жовтня 2011 року №1894/23/34792373, згідно з яким позивачем порушено вимоги пункту 8-1.1, 8-1.2, 8-1.6, підпункту 8-1.15.2 пункту 8-1.15 статті 8-1 Закону України "Про податок на додану вартість" (далі - Закон), пунктів .209.1, 209.2, 209.6, 209.7, 209.11 статті 209 Податкового кодексу України (далі - ПК).

Висновки відповідача про порушення позивачем названих норм ґрунтуються на тому, що позивач не може вважатись сільськогосподарським підприємством і, відповідно, мати право на застосування спеціального режиму оподаткування по податку на додану вартість, оскільки вироблення сільськогосподарських товарів здійснювалось ним не на власних і не на орендованих виробничих потужностях. За твердженням Інспекції Підприємством неправомірно відображено податкові зобов'язання з податку на додану вартість у спеціальній декларації, оскільки під спеціальний режим оподаткування підпадають операції з реалізації лише тієї продукції, що вирощена (вигодувана) позивачем на належним чином оформлених та зареєстрованих земельних ділянках, тоді як відсутність державної реєстрації договорів оренди земельних ділянок виключає можливість поширення пільгового режиму оподаткування на продаж сільськогосподарської продукції, виробленої на таких ділянках.

На підставі акта перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 01 квітня 2011 № 0000022301 яким визначено грошове зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 978 078,50 грн., з яких: 831 131,0 грн. за основним платежем та 146 947,5 грн. за штрафними санкціями.

Як свідчать обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, Підприємство здійснювало сільськогосподарську діяльність на земельних ділянках загальною площею 827,88 га., які знаходяться на території Яструбинівської сільської ради та на земельних ділянках загальною площею 2026,12 га, переданих згідно договору від 2 квітня 2007 року № 2/04 на сумісне вирощування сільськогосподарських культур, укладеного позивачем з Дослідною станцією по кормовиробництву Миколаївського інституту агропромислового виробництва Української академії аграрних наук.

Факт використання позивачем вказаних земельних ділянок для виробництва сільськогосподарської продукції підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій не погодилися із висновками відповідача і зазначили, що недотримання позивачем норм цивільного та земельного законодавства не спростовує право позивача включати суми податку до спеціальної декларації, оскільки чинне законодавство пов'язувало надання пільг щодо сплати податку на додану вартість при спеціальному режимі оподаткуванні лише з вартістю та обсягами поставки сільськогосподарських товарів власного виробництва сільськогосподарським підприємством.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Відповідно до абзацу 1 пункту. 8-1.6 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є поставка вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих виробничих потужностях, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів (послуг) становить не менше 75 відсотків вартості всіх товарів (послуг), поставлених протягом попередніх дванадцяти послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Пунктом 8-1.1 статті 8 Закону встановлено, що резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 8-1.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування.

Згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів (послуг), не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається у розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей (пункт 8-1.2 статті 8 Закону ).

Відповідно до абзацу 1 пункту 8-1.11сатті статті 8 Закону якщо суб'єкт спеціального режиму оподаткування поставляє протягом попередніх дванадцяти послідовних звітних податкових періодів сукупно несільськогосподарські товари (послуги), питома вага яких перевищує 25 відсотків від вартості всіх поставлених товарів (послуг), то: а) на таке підприємство не поширюється спеціальний режим оподаткування, встановлений цією статтею. Таке підприємство зобов'язане визначити податкове зобов'язання з цього податку за наслідками звітного періоду, в якому було допущено таке перевищення, і сплатити податок до бюджету в загальному порядку; б) податковий орган виключає таке підприємство з реєстру суб'єктів спеціального режиму оподаткування та може повторно включити його до такого реєстру після спливу наступних дванадцяти послідовних звітних податкових періодів за наявності підстав, визначених цією статтею; в) таке підприємство вважається платником цього податку на загальних підставах з першого числа місяця, в якому було допущено таке перевищення.

Аналогічні положення передбачені і ПК (2755-17) , який набрав чинності з 1 січня 2011 року.

Так, відповідно до пункту 209.6 статті 209 ПК України сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Умови, за яких сільськогосподарське підприємство втрачає право застосування спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість, встановлені пунктом 209.11 статті 209 ПК. Відповідно до вказаної норми, якщо суб'єкт спеціального режиму оподаткування поставляє протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно несільськогосподарські товари/послуги, питома вага яких перевищує 25 відсотків вартості всіх поставлених товарів/послуг, то на таке підприємство не поширюється спеціальний режим оподаткування, встановлений цією статтею. Таке підприємство зобов'язане визначити податкове зобов'язання з цього податку за підсумками звітного податкового періоду, в якому було допущено таке перевищення, і сплатити податок до бюджету в загальному порядку.

Таким чином, аналіз наведених норм Закону (168/97-ВР) та ПК (2755-17) дає підстави для висновку, що визначальним для встановлення права особи застосовувати спеціальний режим оподаткування податком на додану вартість є дотримання сільськогосподарським товаровиробником критерію щодо питомої ваги сільськогосподарських товарів, яка має становити не менше 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Водночас норми ПК (2755-17) та Закону (168/97-ВР) не ставлять право платника на застосування спеціального режиму оподаткування в залежність від дотримання ним вимог цивільного та земельного законодавства, як і не деталізують вимог до правового титулу, відповідно до якого у особи виникає право користування земельною ділянкою, на якій вирощуються сільськогосподарські товари, а також до правовстановлюючих документів, якими підтверджуються відповідні права на земельні ділянки.

Податкове законодавство не вимагає державної реєстрації договору оренди земельної ділянки як обов'язкової ознаки для кваліфікації відповідної ділянки як такої, що знаходиться у користуванні сільськогосподарського товаровиробника. Податкове законодавство пов'язує виникнення прав та обов'язків платників податків не з фактом укладанням договорів (оскільки сам по собі факт укладання договору не є об'єктом оподаткування), а з фактом дотримання товаровиробником критерію щодо питомої ваги сільськогосподарських товарів.

Таким чином, оскільки відповідачем під час розгляду не ставилось під сумнів дотримання позивачем критерію щодо питомої ваги сільськогосподарських товарів, суди попередніх інстанцій дійшли юридично правильного висновку про те, що позивач обґрунтовано застосовував спеціальний режим оподаткування податком на додану вартість та з дотриманням норм податкового законодавства відображав податкові зобов'язання з податку на додану вартість у спеціальній декларації.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За наведених обставин касаційна скарга підлягає відхиленню.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області відхилити, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2011 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, що передбачені статтями 236- 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.