Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

суддів: Диби В.Г., Закропивного О.В., Черненко В.А.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Рівненського міського суду від 21 грудня 2011 року та на ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 8 лютого 2012 року,

У травні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що йому на підставі договору дарування від 10 квітня 2002 року належав житловий будинок АДРЕСА_1. Для проведення ремонту вказаного будинку він позичив у дочки відповідачки - ОСОБА_4, яка є його рідною племінницею, кошти в сумі 1600 дол. США, які відповідачка ОСОБА_2 переслала їй із за кордону. З метою гарантії повернення цих коштів на вимогу відповідачки 25 листопада 2003 року було укладено договір дарування вказаного будинку, який мав бути розірваний після повернення позичених коштів. Для гарантії своїх зобов'язань 25 листопада 2003 року ОСОБА_2 склала заповіт на його ім'я. Після укладення договору дарування він залишився проживати в будинку, сплачував всі необхідні платежі за будинок та земельну ділянку, а також провів в ньому капітальний ремонт. В кінці 2006 року він запропонував повернути позику та просив відповідачку розірвати укладений договір дарування, проте від отримання коштів вона відмовилась, повідомивши, що будинок належить їй. У зв'язку з цим просив суд визнати недійсним договір дарування житлового будинку, який укладений 25 листопада 2003 року.

Рішенням Рівненського міського суду від 21 грудня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 8 лютого 2012 року, позов задоволено. Визнано недійсним договір дарування житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого в АДРЕСА_1, який укладений 25 листопада 2003 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений державним нотаріусом Рівненської районної державної нотаріальної контори ОСОБА_5, вирішено питання про стягнення судових витрат.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_2, в особі її представника ОСОБА_3, посилаючись на порушення судами норм матеріального й процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 243 ЦК УРСР (1963 р.), який діяв на час виникнення спірних правовідносин, за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Цей договір може бути визнано недійсним з підстав, які передбачені нормами ЦК УРСР (1540-06) (в редакції 1963 р.)

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, задовольняючи позов, виходив із того, що спірний будинок ніколи не передавався відповідачці, як обдарованій особі, весь час будинок знаходився в користуванні позивача, який оплачував усі необхідні платежі за будинок та земельну ділянку, укладав договори про надання послуг електропостачання та газопостачання, а також, що був укладений як мнима угода без наміру створити юридичні наслідки.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року (v0003700-78) зі змінами від 25 грудня 1992 року (v0013700-92) , та від 25 травня 1998 року (v0015700-98) «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» мнима угода, укладена про людське око, без наміру створити юридичні наслідки, є на підставі ч. 1 ст. 58 ЦК України (1963 р.) недійсною незалежно від мети її укладення.

Висновки судів щодо початку перебігу строку позовної давності з грудня 2006 року не суперечать положенням ст. 76 ЦК УРСР, оскільки позивач про порушення своїх прав довідався лише у грудні 2006 року, коли відповідачка відмовилась розривати з ним укладений договір дарування.

Таким чином, оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги про неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права безпідставні й висновків суду не спростовують

Керуючись статтями 332, 336 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_2, в особі її представника - ОСОБА_3, відхилити.

Рішення Рівненського міського суду від 21 грудня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 8 лютого 2012 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.