Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

суддів: Диби В.Г., Закропивного О.В., Черненко В.А.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю підприємство «Машинобудівник» про визнання звільнення незаконним, зміні запису у трудовій книжці, стягнення невиплаченої заробітної плати, оплати за затримку розрахунку при звільненні та за час вимушеного прогулу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 лютого 2012 року,

У листопаді 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що з 1 серпня 2008 року він перебував з відповідачем в трудових відносинах, працюючи на посаді генерального директора по будівництву. 25 серпня 2009 року він звернувся до генерального директора ТОВП «Машинобудівник» із завою про його звільнення за угодою сторін, проте керівник відмовив узгодити з ним таке звільнення, у зв'язку з чим він був вимушений відпрацювати два тижні на умовах звільнення по ст. 38 КЗпП України. Таким чином, він вважає, що днем звільнення його з роботи за власним бажанням є 8 вересня 2009 року, оскільки він попередив роботодавця про намір звільнитися, фактично відпрацював два тижні на умовах ст. 38 КЗпП України, та після спливу двох тижнів він не з'явився на робоче місце, що виключає можливість продовження трудового договору. Проте ТОВ «Машинобудівник» 8 вересня 2009 року не було здійснено належних заходів щодо оформлення його звільнення, у тому числі дій щодо розрахунку з ним під час звільнення та дій по виданню наказу роботодавця про звільнення та видачі йому трудової книжки. В цілях захисту своїх інтересів він звернувся до відповідача із претензією про проведення розрахунку та видачі йому трудової книжки. 5 жовтня 2009 року відповідач видав йому трудову книжку та наказ про його звільнення у зв'язку з прогулом, копію якого він також отримав 5 жовтня 2009 року. Крім того відповідач йому відмовив у виплаті заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку. Оскільки він належно виконував всі трудові обов'язки під час виконання трудового договору, то дії відповідача здійснені виключно з метою порушення його трудових прав щодо отримання належних йому сум заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку. В день звільнення йому в порушення вимог ст. 116 КЗпП України не було виплачено грошових коштів за період з 1 серпня 2009 року по 7 вересня 2009 року в сумі 1 454 грн. 55 коп. та суму компенсації за невикористану відпустку сумі 6 134 грн. 10 коп. Також, відповідно до вимог ст. 117 КЗпП України йому не виплатили суму середнього заробітку за ас затримки розрахунку при звільненні в сумі 3 261 грн. 30 коп. Крім того, відповідно до ст. 255 КЗпП у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. З 8 вересня 2009 року по 5 жовтня 2009 року пройшло 19 днів і тому його середній заробіток за час вимушеного прогулу складає 1 770 грн. 42 коп. У зв'язку з цим просив суд визнати його звільнення за прогул неправомірним та зобов'язати відповідача виправити запис про звільнення у трудовій книжці на запис про звільнення за власним бажанням, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, з 8 вересня 2009 року до дня видачі йому трудової книжки, тобто 5 жовтня 2009 року, в сумі 1 770 грн. 42 коп., стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 8 вересня 2009 року по день прийняття судом рішення, що на день подачі позову складає 3 261 грн. 30 коп., стягнути суму заробітної плати, що не була виплачена при звільнені за період з 1 серпня 2009 року по 8 вересня 2009 року у сумі 1454 грн. 55 коп. та компенсацію за невикористану відпустку за період з 1 січня 2004 року по 8 вересня 2009 року за 161 календарний день у розмірі 6 134 грн. 10 коп., а також судові витрати по справі.

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 28 жовтня 2011 року позов задоволено. Визнано звільнення ОСОБА_1 з ТОВП «Машинобудівник» за власним бажанням відповідно до ч. 1 ст. 38 КЗпП України з 8 вересня 2009 року. Зобов'язано відповідача виправити в трудовій книжці ОСОБА_1 дату звільнення його з роботи, стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 1 997 грн. 13 коп., середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення по день винесення рішення суду в сумі 1 770 грн. 42 коп., середньомісячний заробіток за час затримки виплати заробітної плати в сумі 49 012 грн. 44 коп., а всього 52 779 грн. 99 коп. Вирішено питання про судові витрати.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 лютого 2012 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким позовні вимоги задоволено частково. Змінено формулювання причин звільнення з роботи ОСОБА_1 за п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул на п. 1 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням. Зобов'язано відповідача внести відповідні зміни в трудову книжку. В задоволенні решти вимог йому відмовлено.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального й процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 332 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно зі ст. 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті. У разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України (1618-15) . Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

У справі відсутні докази на підтвердження доводів позивача про те що він звертався до відповідача з вимогою про видачу трудової книжки та отримання нарахованих йому грошей при звільненні.

За таких обставин обгрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку із затримкою видачі трудової книжки та за час затримки розрахунку.

Як убачається з матеріалів справи заробітна плата ОСОБА_2 була виплачена відповідачем у повному обсязі та йому було видано трудову книжку при його зверненні до відповідача.

Рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги про неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права безпідставні.

Обставини справи встановлено повно та їм дана правильна правова оцінка.

Враховуючи наведене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відхилення касаційної скарги і залишення рішення апеляційного суду без змін.

Керуючись статтями 332, 336 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 лютого 2012 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.