Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Наумчука М.І.,

суддів: Висоцької В.С., Коротуна В.М.,

Остапчука Д.О., Умнової О.В.,

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м. Луганська від 1 листопада 2011 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 16 лютого 2012 року,

У травні 2010 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом. Зазначала, що з вересня 2004 року по 3 травня 2008 року перебувала у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_4 3 травня 2008 року вони зареєстрували шлюб, а 9 липня 2008 р. у них народився син ОСОБА_5 Із за розладу в сім'ї позивач переїхала проживати до своїх батьків. Так як, сторони не можуть дійти згоди щодо поділу придбаного в період спільного проживання та перебування в шлюбі майна, просила задовольнити позов.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Луганська від 1 листопада 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 16 лютого 2012 року, позов задоволено частково. Визнано майно, а саме: МР-3 плеєр SAMSUNG вартістю 599 грн., спальний гарнітур вартістю 1500 грн., диван вартістю 700 грн. об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_6 та ОСОБА_4 Поділено майно, яке їм належить на праві спільної сумісної власності. Визнано за ОСОБА_3 право власності на спальний гарнітур вартістю 1500 грн., визнано за ОСОБА_4 право власності на МР-3 плеєр SAMSUNG вартістю 599 грн., диван вартістю 700 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено за необґрунтованістю.

ОСОБА_3 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивачкою не заявлялися позовні вимоги про визнання за нею права спільної власності на майно, придбане нею та відповідачем в період спільного проживання без реєстрації шлюбу, що унеможливлювало його поділ, оскільки в цьому випадку суд вийде за межі позовних вимог.

Проте з таким висновком суду погодитися не можна.

З матеріалів справи вбачається, що звертаючись до суду з позовною заявою про поділ майна ОСОБА_6, серед інших обставин, як на підставу позову вказувала на те, що частина майна про поділ якого виник спір, була придбана сторонами в період спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, а тому вважала, що воно є їх спільною сумісною власністю та підлягає поділу відповідно до ст. 74 СК України.

З огляду на викладене, обставин, якими обґрунтовувались вимоги, вказівка в рішенні апеляційного суду про те, що майно, придбане в період спільного проживання однією сім'єю чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу, може бути визнане спільною власністю таких осіб лише в разі подання про це позову, є помилковим.

Правове значення в даному випадку має доведеність обставин, на які посилалась позивач в підтвердження вимог про поділ майна.

Статтею 74 СК України встановлено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 СК України (2947-14) .

За таких обставин неможливо погодитись з посиланням в ухвалі апеляційного суду на те, що вирішення позову ОСОБА_3 про поділ такого майна є виходом за межі поданого позову та порушенням ст. 11 ЦПК України.

Не з'ясовуючи наявність обставин, якими обґрунтовувалися вимоги про поділ майна та не оцінюючи подані докази в цій частині і не вирішуючи позовні вимоги про поділ спільного майна набутого сторонами в період спільного проживання без реєстрації шлюбу, суд апеляційної інстанції наведеного не врахував.

Крім того, погоджуючись із рішенням в частині відмови у задоволенні позову про стягнення на користь ОСОБА_3 грошової компенсації за належну їй частку у спільному сумісному майні, апеляційний суд зазначив, що виплата такої компенсації допускається лише за згодою співвласника та при умові внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Між тим, зі змісту ст. 71 СК України вбачається, що в даному випадку потрібна згода того з подружжя, якому така компенсація має бути присуджена, а не того, на кого може бути покладено обов'язок по її сплаті. Відповідно і грошова сума має вноситись тим із учасників спільної власності на майно, ким заявлено вимогу про залишення цього майна у його власності із сплатою іншим співвласникам грошової компенсації.

Допущені апеляційним судом при вирішенні спору порушення норм процесуального права (ст. ст. 10, 60, 179 ЦПК України) унеможливили встановлення фактичних обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, тому постановлена ним ухвала не може вважатись законною і обґрунтованою та в силу ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Луганської області від 16 лютого 2012 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до цього суду.

Ухвала оскарженню не підлягає.