Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Головуючого Наумчука М.І.

Суддів:Висоцької В.С., Коротуна В.М., Остапчука Д.О., Умнової О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Всеукраїнської громадської організації товариство «Знання» України до товариства з обмеженою відповідальністю «Лорбук», ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: Київська міська рада, Київська міська державна адміністрація. Головне управління охорони культурної спадщини про визнання договору купівлі-продажу недійсним та виселення, за касаційною скаргою прокурора м. Києва та касаційною скаргою Всеукраїнської громадської організації товариство «Знання» України на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 листопада 2011 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 15 лютого 2012 року, -

У лютому 2011 року позивач ВГО Товариство «Знання» звернувся до суду з позовом, вимоги якого уточнив в ході розгляду справи та просив визнати недійсним договір купівлі-продажу нежилого приміщення, укладений між ТОВ «Лорбук» та ОСОБА_5 від 20 жовтня 2008 року, відповідно до якого було продано нежилі приміщення за адресою: АДРЕСА_1 з №1 по №6 групи приміщень №96, №1, 2, 3 групи приміщень №97 загальною площею 121,30 кв.м, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстрований у реєстрі за №3212; визнати недійсним договір оренди нежилих приміщень по АДРЕСА_1 з №1 по №6 групи приміщень №96, №№1, 2, 3 групи приміщень №97 загальною площею 121,30 кв.м у м. Києві, укладений 4 січня 2011 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6; виселити ОСОБА_5 та ОСОБА_6 із спірних приміщень; вселити у дане приміщення позивача.

Позов мотивований тим, що позивач на підставі договору оренди займав спірні нежилі приміщення (строк дії договору оренди закінчився 1 січня 2011 року) для розміщення редакції засобів масової інформації, засновником яких є позивач. 16 липня 2008 року між Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної в м. Києві ради та ТОВ «Лорбук» був укладений договір купівлі-продажу спірних нежилих приміщень. Рішенням Господарського суду м. Києва від 20 травня 2009 року, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 13 жовтня 2010 року, визнано аукціон з продажу зазначених нежилих приміщень та договір купівлі-продажу недійсними. За таких обстави позивач вважає, що на даний час єдиним власником даних приміщень є територіальна громада.

28 грудня 2010 року Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної в м. Києві ради повідомило позивача про припинення договору оренди та відмову від його продовження. 14 січня 2011 року Управління відкликало свій лист та просило вважати його недійсним.

За таких підстав, позивач вказує на наявність згоди власника майна на укладення договору оренди нежилих приміщень.

В період розгляду справи в господарському суді, ТОВ «Лорбук»

відчужило ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 20 жовтня 2008 року спірні нежилі приміщення. Вказаний договір, між ТОВ «Лорбук» та ОСОБА_5 був укладений з порушенням моральних засад суспільства та публічного порядку, оскільки лише власник міг відчужити приміщення. В даному випадку майно продано особою, яка не мала на це право. Договір між Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної в м. Києві ради та ТОВ «Лорбук» визнаний рішенням суду недійсним, отже відсутня правова підстава належності майна ТОВ «Лорбук». Крім того, позивач посилається на нікчемність та фіктивність оспорюваного правочину, зазначає, що однією з підстав визнання його недійсним є порушення вимог ч.ч. 1, 2 ст.20 Закону України «Про охорону культурної спадщини».

Позивач вказує на те, що він як правомірний володілець майна та особа, яка має речове право на чуже майно, на підставі ст. 396 ЦК України, договору оренди №08/00 від 1 березня 2000 року та Закону України «Про посилення захисту майна редакцій засобів масової інформації, видавництв, книгарень, підприємств книгорозповсюдження, творчих спілок» (2274-17) , за відсутності у ОСОБА_5 права на здійснення права власності, в тому числі щодо виселення орендаря та вселення будь-кого іншого на підставі нікчемного правочину, має право на захист свого права.

Договір оренди, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є недійсним на підставі статей 228, 761 ЦК України, а також з тих підстав, що договір не спрямований на настання правових наслідків договору оренди.

ОСОБА_5 не могла отримати майно, оскільки ТОВ «Лорбук» отримало майно за договором, який визнаний недійсним, а ОСОБА_5 відповідно не мала правових підстав передавати в оренду спірні приміщення. Крім того, договір укладений з грубим порушенням публічного порядку, моральних засад суспільства та звичаїв ділового обороту, що вбачається з пов'язаності осіб - учасників оскаржуваних правочинів.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 10 листопада 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 15 лютого 2012 року, у задоволенні позову Всеукраїнської громадської організації товариство «Знання» України відмовлено.

Прокурор м. Києва, не погоджуючись з даними судовими рішеннями, подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати з направленням справи до місцевого суду на новий розгляд.

Всеукраїнська громадська організація товариство «Знання» України, не погоджуючись з вищевказаними рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій, звернулась до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вислухавши сторони, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу прокурора м. Києва слід задовольнити, касаційну скаргу позивача задовольнити частково, виходячи з наступного.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову виходив з того, що оскільки договір оренди, укладений 1 березня 2000 року між Державним комунальним підприємством житлового господарства Старокиївського району м. Києва та Товариством «Знання» щодо нежитлових приміщень, розташованих

за адресою: АДРЕСА_1, закінчив свою дію 2 грудня 2010 року (з часу винесення Київською міською радою рішення

№284/5096), то суб'єктивне право Всеукраїнської громадської організації

Товариство «Знання» України не було порушено, а тому, останнє не мало

права вимоги за вказаним позовом.

З такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій погодитися не можна, оскільки вони зроблені судами без належного з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін, оцінки наданих ними доказів, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 1 березня 2000 року між Державним комунальним підприємством житлового господарства Старокиївського району м. Києва та Товариством «Знання» був укладений договір оренди нежилих приміщень за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 133 кв.м під розміщення редакції, зі строком дії до 1 січня 2011 року.

Відповідно до ч.1 ст. 770 ЦК України, у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця.

Власником вищезазначених нежитлових приміщень згідно із свідоцтвом про право власності з 1 квітня 2008 року була Територіальна громада Шевченківського району м. Києва.

У зв'язку з відчуженням 16 липня 2008 року Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради вказаного об'єкту ТОВ «Лорбук» до останнього перейшло право власності на нього, та в силу ст. 770 ЦК України воно стало новим наймодавцем за вищезазначеним Договором оренди.

В подальшому відповідно до договору купівлі-продажу від 20 жовтня 2008 року ТОВ «Лорбук» продало вказані нежитлові приміщення ОСОБА_5, яка 3 листопада 2008 року зареєструвала право власності на них в Київському міському БТІ.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 20 травня 2009 року, залишеного в силі постановою Вищого господарського суду України від 13 жовтня 2010 року, визнано недійсним договір купівлі-продажу нежилого приміщення від 16 липня 2008 року, укладений між Управлінням з питань комунального майна приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради та ТОВ «Лорбук».

Суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки вказаним обставинам та не перевірили посилання позивача на те, що майно фізично не вибувало із власності територіальної громади, оскільки увесь час саме товариство користувалося цим майном відповідно до договору оренди №08/00 від 1 березня 2000 року, а ТОВ «Лорбук» не набувало статусу власника майна, та не набувало прав належних власнику майна, в тому числі щодо його відчуження.

Судами не перевірено доводів позивача, що договір оренди №08/00 від 1 березня 2000 року є продовженим в силу вимог ст. 764 ЦК України, ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» у зв'язку з відсутністю заперечень власника майна на продовження дії такого договору на той самий строк та на тих же умовах.

Також судами не спростовано посилань позивача щодо поширення на спірні правовідносини та необхідність застосування до них положень Закону України «Про посилення захисту майна редакцій засобів масової інформації, видавництв, книгарень, підприємств книгорозповсюдження, творчих спілок» (2274-17) та Постанови Верховної Ради України від 16 січня 2009 року «Про запровадження мораторію на виселення редакцій друкованих засобів масової інформації, закладів культури, у тому числі бібліотек, видавництв, книгарень, підприємств з розповсюдження книг та преси» (901-17) . Мотивація щодо відсутності підстав для застосування норм вказаних нормативно-правових актів в оскаржуваних рішеннях відсутня.

В ході розгляду справи суди попередніх інстанцій належним чином не визначились з підставами пред'явленого позову. Не врахували та не надали належної оцінки тим обставинам, що порушення прав позивача полягає у тому, що власник майна, яке орендувало товариство, не вчиняв жодних дій передбачених законом, зокрема ст. 764 ЦК України, для припинення договору оренди після закінчення строку його дії. Жодна з осіб, які вважають себе власниками спірного майна, в тому числі і ОСОБА_5 відповідно до вимог ст. 764 ЦК України не повідомляли позивача про свої заперечення щодо продовження дії договору оренди.

Вказаним обставинам не була надана належна оцінка судами попередніх інстанцій, не перевірено чи є продовженим договір оренди з Товариством «Знання» від 1 березня 2000 року в силу положень вказаної статті, та чи має товариство речове право користуватися майном та захищати це право у зв'язку з його порушенням.

Судами не встановлено та не перевірено чи може позивач відповідно до вимог закону оскаржувати перехід права власності на спірне майно, чи може захищати лише право користування ним в силу продовження строку дії договору оренди.

Суди попередніх інстанцій вищевказаних норм матеріального права не врахували, у достатньому обсязі не визначилися з характером спірних правовідносин.

Суди не дотримали вимог ст. 10 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи та не встановили належність обраного позивачем способу захисту прав та його відповідність ст. 16 ЦК України.

Зазначене вище свідчить про неповне встановлення судами, як першої, так і апеляційної інстанцій, фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин, оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій не можуть вважатися законними і обґрунтованими, у зв'язку із чим, відповідно до ст. 338 ЦПК України їх слід скасувати з передачею справи до суду першої інстанції на новий розгляд.

Керуючись ст.ст. 335, 336, 338, 344, 345 ЦПК України, Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,-

Касаційну скаргу прокурора м. Києва задовольнити.

Касаційну скаргу Всеукраїнської громадської організації товариство «Знання» України задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 листопада 2011 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 15 лютого 2012 року скасувати.

Справу передати до суду першої інстанції на новий розгляд.

Ухвала оскарженню не підлягає.