Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

головуючого: Дьоміної О.О.,

суддів: Касьяна О.П., Матвєєвої О.А., Попович О.В., Юровської Г.В.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про стягнення суми депозиту та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_1, поданою через представника ОСОБА_2, на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 січня 2012 року та на ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 березня 2012 року,-

У січні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення з ПАТ КБ «ПриватБанк» суми депозитного вкладу, грошових сум за договором та відшкодування маральної шкоди. Із урахуванням уточнень та доповнень до позову позивач просив стягнути на його користь суму вкладу у розмірі 59 724 грн. 66 коп. та 5 000 грн. моральної шкоди.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 20 квітня 2005 року між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір депозитного вкладу, за яким він передав відповідачу 10 000 грн. строком на 3 місяці зі сплатою 19,5% річних. Однак, після закінчення терміну дії договору кошти йому повернуто не було та не сплачено належних відсотків.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 січня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 березня 2012 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити у справі нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з недоведеності факту внесення позивачем до каси банку коштів, оскільки наданий ним меморіальний ордер не є документом на підтвердження цього. Крім того, зазначено, що договір підписано батьком позивача за відсутності сина та належним чином посвідченої довіреності.

Проте з такими висновками погодитися не можна, так як суди дійшли їх з порушенням норм матеріального й процесуального права, зокрема, виходячи з наступного.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судові рішення у справі не відповідають.

Із матеріалів справи вбачається, що 20 квітня 2005 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір депозитного вкладу, за умовами якого позивач передав відповідачу 10 000 грн. строком на 3 місяці до 21 липня 2005 року зі сплатою 19,5% річних. /а.с. 4 т. 1/

Згідно із ч. 1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Пунктом 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року № 516 (z1256-03) , (далі - Положення) передбачено, що залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Відповідно до п. 2 гл. 2 розд. ІІІ Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14 серпня 2003 року № 337 (z0768-03) і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 5 вересня 2003 року за № 768/8089 (z0768-03) , яка була чинною на момент укладення договору депозитного вкладу - 20 квітня 2005 року, приймання готівки національної валюти від клієнтів здійснюється через каси банків за такими прибутковими касовими документами: за заявою на переказ готівки - від юридичних осіб для зарахування на власні поточні рахунки, від фізичних осіб - на поточні, вкладні (депозитні) рахунки, а також від юридичних та фізичних осіб - на рахунки інших юридичних або фізичних осіб, які відкриті в цьому самому банку або в іншому банку, та переказу без відкриття рахунку; за рахунками на сплату платежів - від фізичних осіб на користь юридичних осіб; за прибутковим касовим ордером - від працівників та клієнтів банку за внутрішньобанківськими операціями; за документами, установленими відповідною платіжною системою: від фізичних і юридичних осіб - для відправлення переказу та виплати його отримувачу готівкою в національній валюті.

Пунктом 8 гл. 2 розд. ІІІ зазначеної Інструкції (z0768-03) передбачено, що після завершення приймання готівки клієнту видається квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ.

Згідно із п. 2.1 Положення (z1256-03) грошові кошти в національній та іноземній валюті або банківські метали, залучені від юридичних і фізичних осіб, обліковуються банками на відповідних рахунках, відкриття яких здійснюється банком на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу (депозиту) або договору банківського рахунку та інших документів відповідно до законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України з питань відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті.

При цьому ч. 3 ст. 1058, ч. 2 ст. 1068 ЦК України встановлюють, що банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом.

Таким чином, згідно із ч. 3 ст. 1058, ч. 2 ст. 1068 ЦК України, п. 2.1 Положення (z1256-03) відкриття відповідних рахунків та облікування на них грошових коштів у національній та іноземній валюті, залучених від юридичних і фізичних осіб на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу (депозиту), є обов'язком банку, відповідно до якого банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, у день надходження до банку відповідного розрахункового документа.

Виходячи зі змісту ст. 1059 ЦК України, п. 1.4 Положення (z1256-03) , п. 8 гл. 2 розд. III Інструкції (z0768-03) письмова форма договору банківського вкладу (депозиту) вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки (сертифіката) чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту, які, у свою чергу, є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі.

При цьому відкриття банківських рахунків та облікування на них грошових коштів, залучених від юридичних і фізичних осіб на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу (депозиту), є обов'язком банку (ч. 3 ст. 1058, ч. 2 ст. 1068 ЦК України, п. 2.1 Положення (z1256-03) ).

Таким чином, відсутність реєстрації договору банківського вкладу, і як наслідок, необлікування на рахунку банку грошових коштів, залучених від юридичних і фізичних осіб на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу, не можна вважати недодержанням письмової форми договору банківського вкладу за наявності ощадної книжки (сертифіката) чи іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту, і є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі. Відповідні юридичні факти (відсутність банківських рахунків, і як наслідок, необлікування на них грошових коштів, залучених від юридичних і фізичних осіб на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу) слід кваліфікувати як невиконання банком своїх обов'язків за договором банківського вкладу.

Однак, вважаючи наданий позивачем меморіальний ордер неналежним документальним підтвердженням внесення грошових коштів, суди не врахували вищенаведених положень закону, в той час як у даному випадку факт внесення коштів підтверджується документом, що відповідає вимогам Інструкції про касові операції в банках України (z0768-03) та має всі необхідні реквізити.

Крім того, у висновку судово-економічної експертизи № 10255/10-19/2264/11-19 від 16 березня 2011 року вказано, що наданий в матеріалах справи меморіальний ордер від 20.04.2005 року на ім'я ОСОБА_1 має підпис від імені відповідального працівника банку, який завірений діючою печаткою прибуткової каси № 25 КБ «ПриватБанк» із зазначенням призначення платежу «перерахування коштів на вклад» і є підтвердженням того, що кошти у сумі 10 000 грн. були прийняті установою банку, а операція по залученню коштів такою, що здійснена. /а.с. 202-209 т. 1/

Щодо укладення договору неповноважною особою судами залишено поза увагою положення частини 1 статті 1062 ЦК України, якою передбачено, що на рахунок за банківським вкладом зараховуються грошові кошти, які надійшли до банку на ім'я вкладника від іншої особи, якщо договором банківського вкладу не передбачено інше. При цьому вважається, що вкладник погодився на одержання грошових коштів від іншої особи, надавши їй необхідні дані про рахунок за вкладом.

А також судами не враховано п.2.5 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах від 12 листопада 2003 року №492 (z1172-03) , де зазначено, що у разі укладання договору банківського вкладу або договору банківського рахунку на користь третьої особи банк ідентифікує особу, що відкриває рахунок, а особу, на користь якої укладено договір і відкрито рахунок, - під час пред'явлення цією особою до банку першої вимоги або вираження нею іншим способом наміру скористатися цим рахунком.

Таким чином, обставин, з'ясування яких має суттєве значення для правильного вирішення спору, судами належним чином не перевірено.

Відповідно до ч.2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

На підставі наведеного справа підлягає направленню на новий судовий розгляд з метою встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, застосування до правовідносин, що виникли між сторонами, відповідних норм матеріального права та ухвалення законного та обґрунтованого рішення.

Керуючись ст.ст. 336, 338, 345, 349 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_1, подану через представника ОСОБА_2, задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 січня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 березня 2012 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.