6-20730св12 Про визнання права власності на частину квартири у порядку спадкування за законом - 29.08.2012 Прийняття

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - Запорізька державна нотаріальна контора про визнання права власності у порядку спадкування за законом, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Запорізької області від 12 квітня 2012 року,

У лютому 2012 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4 про визнання у порядку спадкування за законом права власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1.

Посилався на те, що не може отримати свідоцтво про право власності на належну йому частину квартири після смерті свого батька - ОСОБА_5, оскільки відповідачка утримує у себе правоустановчі документи на зазначену квартиру.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16 лютого 2012 року позов ОСОБА_3 задоволено.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 12 квітня 2012 року рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16 лютого 2012 року в частині розміру частки права власності на квартиру АДРЕСА_1, набутого ОСОБА_3 у порядку спадкування за законом змінено з Ѕ на ј.

У решті рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За правилами ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Задовольняючи позов ОСОБА_3 та визнаючи за ним право власності у порядку спадкування за законом на Ѕ частину спірної квартири, суд першої інстанції виходив з того, що спадкодавець ОСОБА_5, як член ЖБК № 3 Дніпровського титаномагнієвого заводу, за свого життя повністю виплатив пайовий внесок а відтак вказана квартира є його особистою власністю та відноситься до спадкового майна, що залишилось після його смерті. При цьому, суд вважав, що спірна квартира не була спільним майном подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_4, оскільки на момент повної сплати паю ОСОБА_5, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у зареєстрованому шлюбі не перебували.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру частки набутого ОСОБА_5 права власності на спірну квартиру у порядку спадкування за законом з Ѕ на ј, апеляційний суд виходив з того, що спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_5, а відтак після смерті спадкодавця спадщина відкрилась лише на Ѕ частину квартири, у зв'язку з чим у відповідності до ст. 1267 ЦК України позивач має право на ј частину спірного житла.

Однак, з такими висновками судів повністю погодитися не можна, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_5, будучи членом ЖБК № 3 Дніпровського титаномагнієвого заводу, повністю виплатив пайовий внесок за однокімнатну квартиру АДРЕСА_2.

22 квітня 1983 року ОСОБА_5 та ОСОБА_4 уклали шлюб.

Предметом спору є двокімнатна квартира АДРЕСА_1, яка рішенням зборів членів ЖБК № 3 ДТМЗ від 20 січня 1985 року надана подружжю ОСОБА_4 у користування (а. с. 56) замість однокімнатної квартири НОМЕР_1 у зазначеному будинку.

Ордер № 81 від 09 квітня 1985 року на право заселення у двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 було оформлено ОСОБА_5 на склад родини із 2-х осіб (він та дружина) (а. с. 54).

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про власність» від 07 лютого 1991 року (чинного на момент отримання свідоцтва про право власності на спірну квартиру) член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно.

Відповідно до п. п. 6, 6-1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 18 вересня 1987 року (v0009700-87) «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи» пай, внесений подружжям в ЖБК у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів, а також за рахунок коштів, подарованих подружжю або одержаних ним у позичку, а після повної сплати пайового внеску - квартира, є їх спільним майном і підлягає поділу на загальних підставах.

Відповідно до п. 1 ст. 17 Закону України «Про власність» при внесенні паю в ЖБК за рахунок коштів, одержаних внаслідок сумісної праці сім'ї члена кооперативу, паєнагромадження, а після повного внесення паю - квартира є спільною сумісною власністю членів сім'ї, якщо інше не було встановлено письмовою угодою між ними.

Відповідно до п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року (v0007700-08) «Про судову практику у справах про спадкування», у разі смерті члена житлово-будівельного, гаражно-будівельного кооперативу, якщо спадкодавець повністю вніс пайовий внесок, то до складу спадщини включається відповідно квартира, дача, гараж, садовий будинок, інші будівлі та споруди.

Визнаючи за позивачем право на Ѕ частину спірної квартири у порядку спадкування після смерті батька, суд першої інстанції виходив з того, що зазначена квартира набута у власність ОСОБА_5 до реєстрації шлюбу з відповідачкою, а тому як позивач, так і відповідачка, як спадкоємці першої черги за законом, мають право у рівних частках спадкувати за законом майно померлого ОСОБА_5

Змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважав, що ця квартира є спільною з ОСОБА_5 власністю подружжя, оскільки була передана подружжю ОСОБА_5 у порядку розширення після сплати ними різниці у вартості паїв між однокімнатною квартирою НОМЕР_1 та двокімнатною квартирою АДРЕСА_1

В той же час, у матеріалах справи відсутні будь-які дані сплати подружжям ОСОБА_5 такої різниці. З довідки ЖБК № 3 ДТМЗ від 25 квітня 2012 року № 21 вбачається, що сплата паю за спірну квартиру було проведено у 1980 році, тобто до прийняття рішення про надання цієї квартири сім'ї ОСОБА_5

Вважаючи доведеним факт сплати подружжям ОСОБА_5 такої різниці, апеляційний суд у порушення ст. 316 ЦПК України з цього приводу необхідних мотивів не навів.

Таке свідчить про те, що висновки апеляційного суду у порушення ч. 4 ст. 60 ЦПК України ґрунтуються на припущеннях.

У порушення ст. ст. 212- 214, 303 ЦПК України, суди як першої, так і апеляційної інстанцій, не визначившись з характером спірних правовідносин та нормою права, що підлягає застосуванню, не з'ясували, яку суму було сплачено в рахунок паю за однокімнатну квартиру та яку різницю становить розмір пайового внеску між однокімнатною та спірною квартирами. Не з'ясовано судами, чи проводилась ОСОБА_5 доплата за надану двокімнатну квартиру, якщо так, то коли ця доплата була проведена.

Від з'ясування зазначених обставин залежить вирішення питання про належність часток подружжю ОСОБА_5 та ОСОБА_4 у праві власності на спірну квартиру, що є визначальним для визначення частки позивача у праві власності на спірну квартиру.

Зазначені порушення процесуального закону унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та є у відповідності до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування ухваленого у справі судового рішення.

Враховуючи, що ОСОБА_3 в касаційній скарзі просив скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, а рішення суду першої інстанції, у той же час, не у повній мірі відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України та не може залишатись в силі, то колегія суддів вважає за можливе, відповідно до приписів ч. 3 ст. 335 ЦПК України, вийти за межі доводів касаційної скарги та одночасно з скасуванням рішення апеляційного суду Запорізької області від 12 квітня 2012 року, вирішити питання і про скасування рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16 лютого 2012 року з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 335, 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16 лютого 2012 року та рішення апеляційного суду Запорізької області від 12 квітня 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.