Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого:Дьоміної О.О.,суддів: Касьяна О.П., Матвєєвої О.А.,Попович О.В., Юровської Г.В.,-розглянувши в судовому засіданні справу за позовом прокурора Орджонікідзевського району м. Маріуполь Донецької області, що діє в інтересах ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, третя особа - управління освіти Маріупольської міської ради, Універсальна товарна біржа «Гарант-Україна», Універсальна товарна біржа «Ново-Олександрівська», приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_11, про визнання договорів купівлі-продажу недійсними за касаційною скаргою ОСОБА_12 на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області від 23 квітня 2012 року,

У травні 2003 року прокурор Орджонікідзевського району м. Маріуполя Донецької області, що діє в інтересах ОСОБА_6, звернувся до суду з зазначеним позовом, який в ході судового розгляду уточнювався.

Просив визнати недійсним біржовий контракт № 37 від 24 квітня 2002 року, укладений на Універсальній товарній біржі «Ново-Олександрівська», між ОСОБА_7, ОСОБА_6 та ОСОБА_8 про продаж квартири АДРЕСА_1;

визнати недійсним біржовий контракт № 806 від 25 квітня 2002 року, укладений на Універсальній товарній біржі «Гарант-Україна», між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про продаж квартири АДРЕСА_1;

визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 № 1682 від 26 квітня 2002 року, укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_10;

привести сторони у первісний стан.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 1 квітня 2005 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Донецької області від 13 жовтня 2005 року та ухвалою Верховного Суду України від 3 жовтня 2007 року, позов задоволено.

Визнано угоди недійсними та приведено сторон у первісний стан.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 26 серпня 2009 року рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 1 квітня 2005 року скасовано за нововиявленими обставинами.

Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 21 грудня 2009 року позов задоволено.

Визнано недійсним біржовий контракт № 37 від 24 квітня 2002 року, укладений на Універсальній товарній біржі «Ново-Олександрівська» між ОСОБА_7, ОСОБА_6 та ОСОБА_8 про продаж квартири АДРЕСА_1.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 10 926 гривень.

Визнано недійсним біржовий контракт № 806 від 25 квітня 2002 року укладений на Універсальній товарній біржі «Гарант-Україна» між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про продаж квартири АДРЕСА_1.

Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_9 10 926 гривень.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 № 1682 від 26 квітня 2002 року, укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_10

Стягнуто з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_10 10 926 гривень.

Визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_7 та ОСОБА_6

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області від 23 квітня 2012 року позов задоволено частково.

Визнано недійсним біржовий контракт № 37 від 24 квітня 2002 року, укладений на Універсальній товарній біржі «Ново-Олександрівська» між ОСОБА_7, ОСОБА_6 та ОСОБА_8 у частині купівлі-продажу Ѕ частини квартири АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_6

У частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним біржового контракту № 806, договору купівлі-продажу № 1682 та вимог про приведення сторін в первісний стан відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_12 просить скасувати оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, яке було помилково скасоване апеляційним судом, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Частково задовольняючи позовні вимоги прокурора Орджонікідзевського району м. Маріуполя Донецької області, що діє в інтересах ОСОБА_6, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_7 могла розпоряджатися належною їй на праві власності Ѕ частиною квартири і згода органу опіки та піклування на таке відчуження згідно з чинним на той час законодавством не вимагалася.

Проте, з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Однак, висновки апеляційного суду не відповідають вимогам закону та доказам по справі.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до копії свідоцтва про право власності на житло від 2 січня 2002 року, квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_7 та ОСОБА_6 на праві спільної сумісної власності (а.с. 5).

Згідно зі ст. 112 ЦК Української РСР майно може належати на праві спільної власності двом або кільком колгоспам чи іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або державі і одному чи кільком колгоспам або іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або двом чи кільком громадянам.

Право спільної власності здійснюється кількома особами - співвласниками. Право кожного із співвласників поширюється на весь об'єкт у цілому, а не на певну його частину.

У спільній сумісній власності її учасники не мають наперед визначених часток.

Апеляційний суд, задовольняючи позов частково, на зазначене уваги не звернув, не врахував, що квартира належала ОСОБА_7 та ОСОБА_6 на праві сумісної власності, і що частка кожного з них не була визначена та не виділялася, розділу в натурі не проводилося, тому дійшов помилкового висновку про визнання угоди в частині відчуження Ѕ частини квартири, належної ОСОБА_6, недійсною.

Право спільної власності кожного із співвласників поширюється на увесь об'єкт у цілому, а не на його певну частину.

Отже, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з'ясувавши обставини справи та давши належну правову оцінку зібраним доказам, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги прокурора Орджонікідзевського району м. Маріуполя Донецької області діючого в інтересах ОСОБА_6, підлягають задоволенню.

Безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд припустився помилки в застосуванні матеріального та процесуального закону.

Враховуючи викладене, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням рішення суду першої інстанції в силі з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_12 задовольнити.

Рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області від 23 квітня 2012 року скасувати, рішення районного суду залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.