Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі

головуючого Сімоненко В.М., суддів: Амеліна В.І., Дербенцевої Т.П., Наумчука М.І.,Мостової Г.І., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до акціонерного товариства «PAREX BANKA» про визнання недійсним договору іпотеки та застосування наслідків недійсності правочину

за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду м. Києва від 9 листопада 2011 року,

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що договір іпотеки № 2.1.16.4.-07/22-IE1, відповідно до якого позивач передав відповідачу в іпотеку нежитлові приміщення, загальною площею 1 032,3 кв. м, що становлять 13/100 частин будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 укладено з порушенням вимог ст. ст. 5, 6 Закону України «Про іпотеку», оскільки предмет іпотеки не був виділений в натурі як окремий об'єкт нерухомості, згоди співвласників на передачу майна в іпотеку отримано не було.

З посиланням на ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України просив визнати зазначений договір недійсним як вчинений з порушенням вимог чинного законодавства та зобов'язати відповідача повернути оригінали договору купівлі-продажу від 28 березня 2007 року та технічний паспорт на нежитлові приміщення.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 12 серпня 2011 року визнано недійсним договір іпотеки № 2.1.16.4.-07/22-IE1, укладений між ОСОБА_6 та АТ «PAREX BANKA» 23 серпня 2007 року. У решті позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 9 листопада 2011 року зазначене судове рішення в частині задоволення позову скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в позові. У решті рішення залишено без змін.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення апеляційного суду м. Києва від 9 листопада 2011 року скасувати та залишити в силі рішення Печерського районного суду м. Києва від 12 серпня 2011 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 грудня 2011 року рішення апеляційного суду скасовано, залишено в силі рішення суду першої інстанції.

Постановою Верховного Суду України від 23 травня 2012 року ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 грудня 2011 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла до висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 23 серпня 2007 року між АТ «PAREX BANKA» та «Lindmax LLP» укладено договір кредитної лінії № 2.1.16.4.-07/22, відповідно до якого банк в межах кредитної лінії видає клієнту кредит на підставі разових окремих письмових розпоряджень клієнта у відповідності до цілей надання кредиту, а саме поповнення оборотних засобів клієнта з кінцевим строком отримання кредиту 22 липня 2014 року (включно) (а.с. 7-16).

У якості забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 23 серпня 2007 року між АТ «PAREX BANKA» та ОСОБА_6 укладено іпотечний договір № 2.1.16.4.-07/22-IE1 (без випуску заставної), за яким передано в іпотеку нежитлове приміщення, загальною площею 1 032,3 кв. м, що складає 13/100 частин будинку, що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1.

Відповідно до п. 2.1.1 договору іпотеки предмет іпотеки належить іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі: договору купівлі-продажу від 28 березня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 28 березня 2007 року, реєстраційний номер 328 та на підставі акта прийому-передачі від 2 квітня 2007 року, право власності зареєстроване в Київському міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, про що в реєстраційну книгу № 1-з 285 12 квітня 2007 року внесено запис № 135-з, на підставі чого видане Реєстраційне посвідчення № НОМЕР_1.

З положень ст. ст. 355, 356 ЦК України вбачається, що майно, яке знаходиться у власності двох або більше осіб - співвласників, належить їм на праві спільної власності і є їх спільним майном. Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві спільної власності є спільною частковою власністю, а без визначення часток - спільною сумісною власністю (ч. 1 ст. 356, ч. 1 ст. 368 ЦК України). Ознакою права спільної власності є множинність суб'єкта та єдність об'єкта (ч. 1 ст. 355 ЦК України).

Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади (ч. 2 ст. 356 ЦК України).

Поняття, зміст права власності та його здійснення викладено в нормах ст. ст. 316, 317, 319 ЦК України.

Аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що право власності має абсолютний характер, зміст якого становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

Право власності на об'єкти нерухомості (житлові будинки, квартири, будівлі, споруди, приміщення - частини внутрішнього об'єму житлових будинків, будівель, квартир, обмежені будівельними елементами), у тому числі право спільної власності, підлягають державній реєстрації, яка як на дату укладення спірного договору іпотеки, так і на даний час здійснюється реєстраторами бюро технічної інвентаризації (ст. 182 ЦК України, п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», п. 1.3 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5 (z0157-02) .

Державна реєстрація прав - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, а також права власності на об'єкти незавершеного будівництва шляхом внесення відповідного запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно (ч. 1 ст. 2 Закону, п. 1.2 Тимчасового положення (z0157-02) ).

Відповідно до п. 1. 8 Тимчасового положення (z0157-02) реєстр прав власності на нерухоме майно є єдиною державною інформаційною системою, що містить відомості про зареєстровані права, суб'єктів прав, об'єкти нерухомого майна та незавершеного будівництва, правовстановлюючі документи та документи, на підставі яких проведено державну реєстрацію права власності на об'єкт незавершеного будівництва.

Відомості про об'єкти нерухомого майна та права на них містяться в реєстраційних справах підприємств БТІ, які, серед іншого, містять дані про реєстраційний номер об'єкта, відомості про власника (власників), форму власності, вид спільної власності та розмір часток, якщо майно належить на праві спільної часткової власності ( пп. 3.11, 6.1, 6.2, 6.3 Тимчасового положення (z0157-02) ).

Визнаючи договір іпотеки недійсним, суд першої інстанції виходив із того, що при його укладенні сторони допустили порушення положень ч. 3 ст. ст. 5, 6 Закону України «Про іпотеку». Щодо застосування позовної давності, про яку було заявлено відповідачем, суд з посиланням на ч. 1 ст. 261 ЦК України дійшов до висновку, що позивач строк звернення до суду не пропустив, оскільки дізнався про порушення свого права 20 червня 2011 року.

Відмовляючи в задоволенні решти позовних вимог, суд першої інстанції дійшов до висновку про відсутність порушень прав позивача з боку відповідача станом на час вирішення цієї справи.

Скасовуючи зазначене рішення в частині задоволених вимог, апеляційний суд встановивши, що нежитлові приміщення, які є предметом іпотеки та складають 13/100 частин багатоквартирного будинку, конкретно визначені й відокремлені від решти 87/100 частин, що є самостійними об'єктами права власності - приватизованими квартирами, які окремо обліковуються в органах БТІ, обґрунтовано виходив із того, що позивач відповідно до положень ст. 319 ЦК України на власний розсуд розпорядився належним йому на праві власності майном, оскільки володів ним на праві приватної власності, а не спільної сумісної, а в договорі іпотеки було зазначено, що предмет іпотеки придбаний за його особисті кошти та є його особистою власністю.

Оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що під час розгляду справи апеляційним судом допущені порушення норм матеріального або процесуального права, які передбачені ст. ст. 338 - 341 ЦПК України як підстави для скасування рішення, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.

Керуючись ст. ст. 335, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 9 листопада 2011 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.