Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Сімоненко В.М., суддів: Амеліна В.І., Карпенко С.О., Наумчука М.І., Мостової Г.І., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, визнання права власності на частину спільного майна подружжі, визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, визнання права власності на частину земельної ділянки та визнання права власності на частину самочинно збудованого домоволодіння та за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про припинення права власності на частку у спільному майні та визнання права особистої власності на квартиру, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 7 грудня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 2 березня 2011 року,

У вересні 2007 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7 про визнання права власності на Ѕ частину квартири. Під час судових засідань ОСОБА_6 неодноразово збільшував та уточнював позовні вимоги та остаточно просив суд визнати незаконним рішення виконкому Житомирської міської ради № 729 від 12 грудня 2002 року в частині, що стосується спірної квартири та визнати незаконним свідоцтво про право власності на квартиру на ім'я ОСОБА_7; визнати за ним право власності на Ѕ частину дачного житлового будинку, літньої кухні та туалету, які самовільно збудовані за спільні кошти подружжя на земельній ділянці в садівничому товаристві «Міжріччя»; поділити земельні ділянки № НОМЕР_1 і НОМЕР_2, які знаходяться у вищевказаному садівничому товаристві «Міжріччя», виділивши йому цілу земельну ділянку; визнати недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири від 11 березня 2009 року, укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_7; визнати за ним та ОСОБА_7 право власності по Ѕ частині спірної квартири; визнати недійсним рішення сесії Тетерівської сільської ради Житомирського району від 15 травня 2000 року в частині надання в приватну власність ОСОБА_7 земельної ділянки площею 0, 12 га, яка розташована в садівничому товаристві «Міжріччя», визнавши при цьому недійсним державний акт на право приватної власності на Ѕ частину земельної ділянки.

В листопаді 2007 року ОСОБА_7 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_6 про припинення права відповідача на частку у спільному майні подружжя, який в подальшому уточнила та просила визнати за нею право власності на всю спірну квартиру, оскільки частка відповідача є незначною і виділення йому Ѕ частини спірної квартири в натурі є неможливим.

Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 7 грудня 2010 року позовну вимогу про визнання рішення сесії Тетерівської сільської ради Житомирського району від 15 травня 2000 року в частині надання в приватну власність ОСОБА_7 земельної ділянки площею 0, 12 га для ведення садівництва залишено без розгляду.

Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 7 грудня 2010 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_7 про припинення права власності на частку у спільному майні та визнання права особистої власності на квартиру залишено без розгляду.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 7 грудня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 2 березня 2011 року, позов задоволено частково, визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 27 червня 2000 року виданий на ім'я ОСОБА_7 на земельну ділянку загальною площею 0,12 га, яка розташована за адресою: садівниче товариство «Міжріччя», с. Тетерівка Житомирського району Житомирської області.

Визнано за ОСОБА_6 право власності на Ѕ частину земельної ділянки загальною площею 0,12 га для ведення садівництва, яка розташована за адресою: садівниче товариство «Міжріччя», с. Тетерівка Житомирського району Житомирської області.

Визнано за ОСОБА_7 право власності на Ѕ частину земельної ділянки загальною площею 0,12 га для ведення садівництва, яка розташована за адресою: садівниче товариство «Міжріччя», с. Тетерівка Житомирського району Житомирської області.

Визнано за ОСОБА_6 право власності на Ѕ частину самочинно збудованого домоволодіння, яке знаходиться на земельній ділянці загальною площею 0,12 га для ведення садівництва, яка розташована за адресою: садівниче товариство «Міжріччя», с. Тетерівка Житомирського району Житомирської області.

Визнано за ОСОБА_7 право власності на Ѕ частину самочинно збудованого домоволодіння, яке знаходиться на земельній ділянці загальною площею 0,12 га для ведення садівництва, яка розташована за адресою: садівниче товариство «Міжріччя», с. Тетерівка Житомирського району Житомирської області. В решті частині позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 порушує питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвали суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на Ѕ частину спірної квартири та визнання договору недійсним, із ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог у вказаній частині, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 4 листопада 1984 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 був зареєстрований шлюб, який був розірваний 15 вересня 2006 року.

До укладення вказаного шлюбу відповідач ОСОБА_7 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_9, який був розірваний 21 вересня 1984 року.

Під час перебування у шлюбі з ОСОБА_9 ОСОБА_7 стала членом ЖБК «Полісся» та 4 листопада 1983 року та 24 листопада 1983 року сплачувала пайові внески на рахунок даного житлового кооперативу на отримання квартири АДРЕСА_1.

Рішенням народного суду Корольовського району м. Житомира від 5 травня 1986 року встановлено, що за час спільного проживання даними сторонами по справі на ім'я ОСОБА_7 були внесенні в ЖБК «Космос» на отримання кооперативної квартири пайові внески в розмірі 6 100 крб., при цьому позивач ОСОБА_9 просив суд стягнути на його користь з відповідачки його долю в загальному паї за кооперативну квартиру в сумі 3 050 крб., яка з урахуванням знятої ним суми паю підлягає зменшенню до 1 306 крб., про що сторони дійшли до згоди і даний факт прийнятий судом до уваги.

27 травня 1985 року ОСОБА_7 на сім'ю із двох чоловік, до складу якої входив позивач по справі, був виданий ордер за № 015304 серії Ж.

В 1985 році даний будинок був переданий на баланс ЖБК «Космос».

16 грудня 2002 року ОСОБА_7 було видано свідоцтво про право власності на спірну квартиру.

11 березня 2009 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 був укладений договір купівлі-продажу спірної квартири.

Відмовляючи в задоволенні вимог про визнання права власності на Ѕ частину квартири, визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що підстав для визнання права власності на Ѕ частину спірної квартири не вбачається, оскільки більша частина пайових внесків була внесена під час перебування ОСОБА_7 у зареєстрованому шлюбі з іншою особою.

Проте з такими висновками судів погодитись не можна.

Звертаючись до суду з позовом, позивач посилався на те, що сторонами під час перебування в шлюбі за спірну квартиру сплачено перший внесок в березні 1985 року в сумі 6 100 крб. та подальші внески, які повністю виплачені у 1991 році

Вирішуючи спір щодо спірної квартири, суд не звернув уваги на п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи» від 18 вересня 1987 року № 9 (v0009700-87) , якою визначено, що при розгляді спорів про поділ квартири між подружжям, яке розлучилося, судові слід керуватися ст. 146 ЖК України, ст. 15 Закону «Про власність», п. 43 Примірного статуту ЖБК і законодавством про шлюб та сім'ю (ст. ст. 22, 24, 28, 29 КпШС України), враховуючи, зокрема, пай, внесений подружжям в ЖБК у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів, а також за рахунок коштів, подарованих подружжю або одержаних ним у позичку, а після повної сплати пайового внеску - квартира, є їх спільним майном і підлягає поділу на загальних підставах.

Проводячи оцінку поданих сторонами доказів, в порушення вимог ст. ст. 214, 215 ЦПК України, суд на зазначене вище уваги не звернув, належним чином не перевірив у який саме період вносився пай за спірну квартиру, чи у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів чи внесений одним з подружжя до вступу в шлюб, не встановив розмір часток подружжя у спільному майні, а також не перевірив підстав перерахування коштів ОСОБА_7 на розрахунковий рахунок кооперативу «Полісся», яке не являється правонаступником ЖБК «Космос», не визначився із правовідносинами сторін та не застосував правову норму, яка підлягала застосуванню до вказаних позовних вимог.

Разом з тим, суд, в порушення вимог ч. 2 ст. 35 ЦПК України не залучив до участі у справі в якості третьої особи ЖБК «Космос», оскільки до участі у справі про поділ квартири як третю особу суди повинні залучати ЖБК, оскільки цим зачіпаються його інтереси (п.п. з п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи» від 18 вересня 1987 року № 9 (v0009700-87) ).

Оскільки порушення норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення справи, рішення суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позову про визнання права власності на Ѕ частину спірної квартири та визнання договору недійсним підлягають скасуванню, а справа в цій частині передається на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині рішення не оскаржувалося, тому касаційна інстанція законність і обґрунтованість судового рішення у цій частині не перевіряє.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 7 грудня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 2 березня 2011 року скасувати в частині відмови у задоволенні позову про визнання права власності на Ѕ частину спірної квартири та визнання договору недійсним, передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.