Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Сімоненко В.М.,

суддів: Амеліна В.І., Дербенцевої Т.П.,

Мостової Г.І., Наумчука М.І.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Управління праці та соціального захисту населення Дубровицької районної державної адміністрації, Дубровицької районної державної адміністрації про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_4, який діє від імені управління праці та соціального захисту населення Дубровицької районної державної адміністрації, на рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 9 грудня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 21 лютого 2012 року,

ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом. Зазначала, що 21 липня 2010 року начальником Управління праці та соціального захисту населення Дубровицької райдержадміністрації у присутності апарату територіального центру їй повідомлено про звільнення в усній формі. В цей день їй було видано копію витягу з наказу від 20 липня 2010 року про звільнення з роботи за п. 3 ст. 40 КЗпП України.

Зі змісту витягу вона дізналася про її відмову підтвердити своїм підписом факт ознайомлення з даним наказом. Так як, такий запис є упередженим і не відповідає дійсності, оскільки наказ про звільнення та копію трудової книжки їй не було видано, а звільнення проведено незаконно, просила задовольнити позов.

Рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області від 9 грудня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 21 лютого 2012 року, позов задоволено. Поновлено ОСОБА_3 на посаді директора Дубровицького районного територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг). Стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Дубровицької районної державної адміністрації на користь ОСОБА_3 середньомісячну заробітну плату за весь час вимушеного прогулу з дня звільнення по день поновлення на роботі в розмірі 31 755 грн. 20 коп., 5000 грн. моральної шкоди, та 1000 грн. витрат на правовому допомогу.

ОСОБА_4, який діє від імені управління праці та соціального захисту населення Дубровицької районної державної адміністрації, звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 суд першої інстанції з висновками якого погодився і суд апеляційної, виходив із того, що позивача звільнено незаконно, не доведено систематичне невиконання нею без поважних причин обов'язків, покладених на неї трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку, що є підставою для звільнення з роботи за п. 3 ст. 40 КЗпП України, тому її необхідно поновити на роботі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, моральну шкоду та витрати на правову допомогу.

Однак, повністю погодитись з таким висновком неможливо.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 прийнята на посаду директора територіального центру соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян відповідно до п. 8 Положення про територіальний центр соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян, на якій працювала з 1 липня 2005 року та 20 липня 2010 року.

Згідно п. 2 зазначеного Положення територіальний центр є юридичною особою, має печатку із зображенням герба України, штамп із своїм найменуванням і діє відповідно до цього Положення.

Наказом № 48-Ос від 20 липня 2010 року ОСОБА_3 звільнено з роботи за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на неї трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Вирішуючи спір в частині поновлення позивача на роботі суди правильно виходили з того, що її звільнення було проведене з порушенням трудового законодавства, а їй проведенням незаконного звільнення заподіяно моральну шкоду.

Зазначені висновки відповідають обставинам справи і ґрунтуються на нормах матеріального права.

Порушень норм процесуального права при проведенні оцінки поданих доказів не встановлено.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

З огляду на те, що судові рішення в частині вирішення вимог про поновлення на роботі, стягнення моральної шкоди ухвалені з додержанням вимог матеріального і процесуального права, підстави для їх скасування і задоволення касаційної скарги в цій частині відсутні.

Що ж стосується вирішення спору в частині стягнення на користь ОСОБА_3 з Управління праці та соціального захисту населення Дубровицької районної державної адміністрації середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, то погодитись з ним неможливо.

В рішеннях не вказано правових підстав стягнення на користь позивача таких коштів саме з управління, не з'ясовано, чи перебувала з ним позивач у трудових відносинах.

Як зазначено, ОСОБА_3 була прийнята на посаду директора територіального центру соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян, який має статус юридичної особи.

Перевіряючи законність ухваленого у справі рішення в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції на порушення вимог ст. ст. 303, 304 ЦПК України на зазначене уваги не звернув.

Допущені апеляційним судом порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а тому ухвала апеляційного суду в цій частині не може вважатись законною і обґрунтованою та в силу ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню, а справа направленню в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_4, який діє від імені управління праці та соціального захисту населення Дубровицької районної державної адміністрації, задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 21 лютого 2012 року в частині вирішення вимог ОСОБА_3 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В іншій частині рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 9 грудня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 21 лютого 2012 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.