Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Сімоненко В.М.,

суддів: Амеліна В.І., Дербенцевої Т.П.,

Мостової Г.І., Наумчука М.І.,

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» про повернення вкладу та неустойки у банківських металах, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 грудня 2011 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 3 квітня 2012 року,

У травні 2011 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом. Зазначала, що за договорами строкових банківських вкладів «Золотий вклад для фізичних осіб» від 4 лютого 2008 року та від 6 березня 2008 року, укладеними між нею та філіалом Сумського РУ «Слобожанщина» ВАТ комерційний банк «Надра», внесено вклади у банківських металах, відповідно 48,23 та 23,15 трійських унцій золота на 366 днів зі сплатою 5 % річних. Крім того, за вказаними договорами, якими відкрито поточні рахунки у банківських металах для здійснення розрахунково-касового обслуговування операцій з банківськими металами та клієнтом, внесені кошти по кожному із договорів відповідно 226500 грн. та 117689 грн. Оскільки, строки по договорам закінчились, вона звернулась до банку про повернення вкладів, проте їй відмовлено, у зв'язку із введенням мораторію. Посилаючись на наведене, просила задовольнити позов.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 14 грудня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 3 квітня 2012 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

ОСОБА_3 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що вклад позивачу повернуто, що ж стосується стягнення неустойки, то ухвалене цим судом рішення фактично не містить правових підстав відмови у задоволенні цих вимог.

Залишаючи вказане рішення без змін, апеляційний суд вважав, що позивачем пропущено спеціальний, встановлений п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, строк позовної давності.

Проте з таким висновком апеляційного суду погодитися не можна.

Згідно ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечуються, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем ОСОБА_3 та ПАТ комерційним банком «Надра» було укладено договори банківського вкладу № 815497/04-Д від 4 лютого 2008 року та № 832045/04-Д від 6 березня 2008 року. За договорами строкових банківських вкладів «Золотий вклад для фізичних осіб» від 4 лютого 2008 року та від 6 березня 2008 року внесено вклади у банківських металах, відповідно 48,23 та 23,15 трійських унцій золота на 366 днів зі сплатою 5 % річних. Крім того, за вказаними договорами, якими відкрито поточні рахунки у банківських металах для здійснення розрахунково-касового обслуговування операцій з банківськими металами та клієнтом, внесені кошти по кожному із договорів відповідно 226500 грн. та 117689 грн.

Судами встановлено, що основне зобов'язання на час вирішення спору банком виконане, чого ОСОБА_3 не заперечує, в зв'язку з чим в задоволенні її вимог про повернення вкладу відмовлено і касаційна скарга не містить доводів щодо незаконності судових рішень у цій частині.

Виходячи з того, що на час звернення з позовом до суду основне зобов'язання не було виконане, то погодитись із вказівкою в ухвалі апеляційного суду про пропуск позивачем строку на пред'явлення вимог про стягнення неустойки неможливо.

Перебіг позовної давності починається з моменту настання строку виконання зобов'язання, а право на отримання неустойки кредитор має до повного виконання зобов'язання.

Тому відсутні підстави вважати, що на стягнення неустойки за період в межах встановленого ст. 258 ЦК України річного строку до звернення в суд з позовом позивачем пропущено строк позовної давності.

Сплив позовної давності може бути підставою для відмови в позові в разі встановлення порушення права особи, якою подано такий позов.

Однак, в ухвалі апеляційного суду не зазначено, чи мала право ОСОБА_3 на отримання неустойки, а якщо мала то на підставі чого, з врахуванням положень наведених ст. ст. 546, 548 ЦК України, у неї таке право виникло, судом не перевірено чи було передбачено неустойку, як спосіб забезпечення виконання зобов'язання, договором чи вона встановлена законом, а якщо встановлена, то яким.

Порушення апеляційним судом норм процесуального права (ст. ст. 10, 60, 179, 303, 304 ЦПК України), унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, тому постановлена цим судом ухвала в частині вирішення вимог про стягнення неустойки не може вважатись законною і обґрунтованою та в силу ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду м. Києва від 3 квітня 2012 року в частині вирішення вимог ОСОБА_3 про стягнення неустойки скасувати, а справу в цій частині передати на новий розгляд до цього суду.

Ухвала оскарженню не підлягає.