Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Сімоненко В.М.,

суддів: Амеліна В.І., Дербенцевої Т.П.,

Мостової Г.І., Наумчука М.І.,

розглянувши цивільну справу за заявою лікаря-психіатра Марківської ЦРЛ про надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку громадянину ОСОБА_3, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Міловського районного суду Луганської області від 5 травня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 31 серпня 2011 року,

У лютому 2011 року до суду із заявою звернулася лікар-психіатр Марківської ЦРЛ в якій просила винести рішення про надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку гр. ОСОБА_3 Зазначала, що у відомостях, які одержані стосовно гр. ОСОБА_3 є достатні підстави для обгрунтованого припущення про наявність у нього психічного розладу, внаслідок чого, він має реальні наміри вчинити дії відносно дітей, жінки, оточуючих, що являють собою безпосередню небезпеку для них, а саме: постійно агресивний, збуджений, постійно говорить про те, що навкруги нього організовано терор, заявляє, що його хочуть знищити як особистість, висловлює маячні ідеї, що він має право керувати життям села, заявляє, що є членом суспільства народного руху, має право знаходити недоліки в будь-яких органах і структурах та вживати заходи. Стверджує, що його жінка як особистість не відбулася, її треба ставити на правильний шлях. Вважає, що може реалізувати себе як вчитель, має намір займатися політикою, впевнений у змові проти нього працівників РВ УМВС, прокуратури, медичних закладів. Відмовляється від постійного підтримуючого лікування, не контролює свої дії, неспроможний самостійно задовольнити свої основні потреби на рівні, який забезпечує його життєдіяльність, не слідкує за особистою гігієною, завжди брудний, голодний. Припущення лікаря про наявність тяжкого психічного розладу у гр. ОСОБА_3 грунтується на інформації отриманої від жінки, голови сільської ради, виписки із стаціонару та особистого огляду (лікарем). Посилаючись на наведене, заявник просила суд надати хворому ОСОБА_3 амбулаторну психіатричну допомогу у примусовому порядку.

Рішенням Міловського районного суду Луганської області від 5 травня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 31 серпня 2011 року, заяву лікаря-психіатра Марківської ЦРЛ про надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку громадянину ОСОБА_3 задоволено. Надано громадянину ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 амбулаторну психіатричну допомогу у примусовому порядку без його згоди.

ОСОБА_3 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а провадження у справі закрити.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи заяву лікаря-психіатра Марківської ЦРЛ про надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку ОСОБА_3 без його згоди, суди виходили із наявності у нього тяжкого психічного розладу та того, що йому рекомендовано тривале підтримуюче лікування в амбулаторних умовах, відмова від якого може призвести до негативних наслідків для психічного стану.

Проте з такими висновками погодитися не можна.

Із заявою про надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку лікар-психіатр звернулася 11 лютого 2012 року.

Із матеріалів справи, - виписки - епікризу із історії хвороби № 615 ОСОБА_3 вбачається, що він із 14 лютого по 25 лютого 2011 року перебував на стаціонарному лікуванні в Луганській обласній клінічній психоневрологічній лікарні, в яку звернувся самостійно за направленням лікаря та був виписаний в задовільному стані в супроводженні сина (а.с. 141).

Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України «Про психіатричну допомогу» амбулаторна психіатрична допомога може надаватися без усвідомленої згоди особи або без згоди її законного представника у разі встановлення у неї тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона завдасть значної шкоди своєму здоров'ю у зв'язку з погіршенням психічного стану у разі ненадання їй психіатричної допомоги. Амбулаторна психіатрична допомога особі без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника надається лікарем-психіатром в примусовому порядку за рішенням суду.

Зі змісту зазначеної норми вбачається що амбулаторна психіатрична допомога може надаватися особі, зокрема, лише у разі коли при ненаданні допомоги така особа завдасть значної шкоди своєму здоров'ю.

Із долученого до матеріалів справи клопотання ОСОБА_4 (дружини ОСОБА_3) вбачається, вона просила залишити без розгляду заяву лікаря-психіатра Марківської ЦРЛ про надання останньому амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку, оскільки він добровільно пройшов попереджувальне лікування, продовжує прийом підтримуючих медикаментів за отриманою в березні рекомендацією від чергового лікаря.

Судом встановлено і не заперечується ОСОБА_3, що він дійсно являється інвалідом 2 групи за психічним захворюванням.

Однак, у поданій до суду заяві про надання останньому амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку не міститься висновків про те, що у разі ненадання ОСОБА_3 такої допомоги він завдасть значної шкоди своєму здоров'ю та не зазначено обставин, які б підтверджували такі висновки, а, відповідно, перевірка їх існування судом не проводилась.

При перевірці доводів апеляційної скарги ОСОБА_3 апеляційним судом не з'ясовано, чи можуть бути обставини, які виникли після подання заяви та проходження ним курсу лікування, підставою для задоволення заяви про надання йому амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку.

Враховуючи наведене, висновок апеляційного суду про законність ухваленого судом першої інстанції рішення про надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку громадянину ОСОБА_3 є передчасним.

Апеляційний суд не зробив ніякого висновку щодо того, чи була загроза завдання значної шкоди своєму здоров'ю громадянином ОСОБА_3 на час подання заяви, а якщо була, то чи не усунена вона у зв'язку із проходженням ним лікування.

З огляду на викладене погодитись з постановленою судом апеляційної інстанції ухвалою неможливо.

Допущені цим судом порушення норм процесуального права (ст. ст. 303, 304 ЦПК України) унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а тому постановлена ним ухвалена підлягає скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Луганської області від 31 серпня 2011 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.