Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Гвоздика П.О.

суддів: Горелкіної Н.А., Євтушенко О.І.,

Іваненко Ю.Г., Ситнік О.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання такими, що втратили право користування жилим приміщенням, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 28 лютого 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 29 березня 2012 року,

У жовтні 2011 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання такими, що втратили право користування жилим приміщенням.

Зазначала, що вона є власником житлового будинку АДРЕСА_1.

Крім неї у спірному будинку проживають та зареєстровані відповідачі.

Посилаючись на те, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 змінили місце проживання, комунальні послуги не сплачують, не здійснюють ремонтні роботи і систематично руйнують та псують належне їй жиле приміщення, внаслідок чого проживання в ньому стало неможливим, просить суд визнати відповідачів такими, що втратили право користування спірним жилим приміщенням.

Рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 28 лютого 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 29 березня 2012 року, у позові відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити або передати справу на новий розгляд, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в позові, місцевий суд, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із відсутності доказів непроживання відповідачів у спірному будинку без поважних причин понад строки, визначені ст. 405 ЦК України.

Однак повністю з таким висновком судів погодитись не можна.

Судом установлено, що згідно із свідоцтвом про право на спадщину від 30 жовтня 2010 року, ОСОБА_4 на праві власності належить житловий будинок АДРЕСА_1,

У вказаному жилому приміщенні зареєстровані та проживають позивачка, її дочка ОСОБА_7 з малолітньою дитиною ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, а також ОСОБА_5 і ОСОБА_6

Відповідачі були зареєстровані у вказаному будинку як члени сім'ї власника, що належав ОСОБА_9, який приходився ОСОБА_5 батьком, а ОСОБА_6 дідусем і помер ІНФОРМАЦІЯ_2.

Між сторонами склалися неприязні стосунки, добровільно виселятися зі спірного буднику відповідачі не бажають.

Згідно із ч. 1 ст. 11 ЦПК суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу (1618-15) , в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Із змісту позовної заяви ОСОБА_4 вбачається, що вона пред'явила позов про визнання відповідачів такими, що втратили право користування жилим приміщенням з підстав, визначених ст.ст. 167, 168 ЖК України.

Натомість, ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції не встановлювали фактичних обставин укладення договору житлового найму, його умов, строку дії тощо та взагалі не перевіряли чи зазначені у позові позивачкою норми матеріального права підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Замість цього суди, встановлювали обставини справи і визначали відповідно до них правовідносини за позовом ОСОБА_4 на підставі ст. 405 ЦК України, відмовляючи в позові фактично застосували вказану норму, при тому, що з цих підстав позов пред'явлено не було.

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в права власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Чинним законодавством України не передбачено перехід прав та обов'язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом членів сім'ї колишнього власника у випадку зміни власника.

Виникнення права членів сім'ї власника будинку на користування будинком та обсяг цих прав залежить від виникнення у власника будинку права власності на цей будинок, а отже, припинення права власності на будинок припиняє право членів його сім'ї на користування цим будинком.

Оскільки ОСОБА_4 є власником житлового будинку АДРЕСА_1, а відповідачі вселилися до цього будинку та проживають в ньому як член сім'ї колишнього власника будинку ОСОБА_9 то відмова у позові ОСОБА_4 без з'ясування підстави позову, що має суттєве значення для встановлення судом фактів матеріально-правового значення для вирішення спору по суті та без виконання положень ч. 4 ст. 10 ЦПК України щодо роз'яснення позивачці її права уточнити підстави позову, з огляду на обраний нею спосіб захисту порушеного права є передчасною.

Таким чином, місцевий суд всупереч вимогам ст.ст. 212- 215 ЦПК України зазначені положення закону до уваги не взяв; не уточнив підстави заявленого позову; не визначився з характером спірних правовідносин і правовою нормою, яка підлягає застосуванню до них; не зазначив у рішенні чи мали місце обставини, якими ОСОБА_4 обґрунтовувала свій позов.

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, у порушення вимог

ст. 303, 315 ЦПК України у достатній мірі не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретні обставини і факти, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими й вони відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 28 лютого 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 29 березня 2012 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.