Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Швеця В.В.,

Олексієнка М.М.,

Рецебуринського Ю.Й.,

провівши у порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи

за позовною заявою ОСОБА_4 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області про визнання дій неправомірними та стягнення коштів,

провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Київського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2016 року, -

У жовтні 2015 року ОСОБА_4 пред'явила в суд позов, в якому просила визнати неправомірними дії відповідача та стягнути вихідну допомогу в розмірі 10 місячних заробітних плат в сумі 182700,00 грн. у зв'язку з виходом у відставку з посади судді.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

В обґрунтування касаційної скарги позивач посилається на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим ставить питання про скасування ухвалених ними рішень та прийняття нового рішення про задоволення позову.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами встановлено, що позивач з 1 березня 1994 року працювала на посаді судді Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області.

Постановою Верховної Ради України від 16 липня 2015 року позивача звільнено з займаної посади судді на підставі її заяви про відставку, яку вона подала до Вищої ради юстиції 3 березня 2014 року.

Позивач 28 серпня 2015 року звернулась до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області із заявою про виплату вихідної допомоги у розмірі 10 місячних неоподатковуваних заробітних плат за останньою посадою відповідно до статті 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області листом від 10 вересня 2015 року № 07-3554-15 повідомило ОСОБА_4, що на час прийняття Верховною Радою України постанови про її звільнення, вихідна допомога у розмірі 10 місячних неоподатковуваних заробітних плат суддям, які звільняються у відставку, не передбачалась.

Вважаючи свої права порушеними у зв'язку із невиплатою вихідної допомоги, позивач звернулась до суду із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача на її користь таку допомогу.

Відмовляючи у задоволенні позову суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що відповідач при розгляді заяви про виплату вихідної допомоги позивачу діяв з дотриманням вимог, передбачених Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Відповідно до пункту 9 частини п'ятої статті 126 Конституції України однією з підстав звільнення судді з посади органом, що його обрав або призначив, є подання суддею заяви про відставку.

Згідно частин першої, третьої, четвертої статті 109 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI (в редакції, яка діяла на час прийняття Постанови Верховної Ради України "Про звільнення суддів" від 16 липня 2015 року № 636-VIII (636-19) ) суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, має право подати заяву про відставку. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. У разі звільнення судді з посади в результаті внесення такого подання Вища рада юстиції повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію суддів України. Суддя продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.

Частиною шостою статті 111 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою Верховної Ради України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на час звільнення ОСОБА_4 з посади судді та відрахування її зі штату Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області, набрав чинності Закон України "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) в редакції від 1 квітня 2014 року, в якому відповідно до Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року (1166-18) виключено статтю 136, яка передбачає виплату судді, який вийшов у відставку, вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Рішення щодо неконституційності Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" (1166-18) в частині виключення статті 136 із Закону України "Про судоустрій та статус суддів", Конституційним Судом України не приймалося.

У рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 (v001p710-99) зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Виходячи з приписів частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Отже, в даному випадку до спірних правовідносин необхідно застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача.

Крім того, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013 (v010p710-13) висловив думку, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв'язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір.

Зважаючи на те, що датою виходу у відставку судді є дата прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади, а не дата подання позивачем заяви про відставку до Вищої ради юстиції, то у позивача відсутнє право на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову, оскільки відповідач при розгляді заяви про виплату вихідної допомоги позивачу діяв з дотриманням вимог, передбачених Конституцією та законами України.

Таким чином, в межах доводів касаційної скарги, порушень судами норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, якщо визнає, що при їх ухваленні суди не порушили норми матеріального та процесуального права.

З огляду на те, що доводи касаційної скарги правильності висновку судами першої та апеляційної інстанцій не спростовують, останні під час розгляду справи вірно застосували норми матеріального права та не порушили норми процесуального права, відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, підстави для скасування прийнятих ними рішень відсутні.

Керуючись статтями 220-1, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам у справі та оскарженню не підлягає.