Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Гвоздика П.О.,

суддів: Горелкіної Н.А., Євграфової Є.П.,

Євтушенко О.І., Ситнік О.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа Друга Маріупольська державна нотаріальна контора, про визнання договору дарування недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Донецької області від 27 лютого 2012 року,

У серпні 2011 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, третя особа Друга Маріупольська державна нотаріальна контора, про визнання договору дарування недійсним.

Зазначала, що вона була власником 11/20 частки в будинку АДРЕСА_1.

За віком і станом здоров'я, оскільки є інвалідом І групи по зору, позивачка потребує постійної допомоги, а відповідачка пообіцяла їй надавати таку допомогу, якщо вона дасть згоду на підписання договору за умовами якого ОСОБА_5 стане власницею належного ОСОБА_4 будинку після смерті останньої.

Такий договір було укладено між сторонами 6 серпня 2009 року.

При цьому, ОСОБА_4 зазначила, що після підписання договору відповідачка не виконала своїх зобов'язань і залишала її без належного догляду.

Крім того, після смерті свого чоловіка позивачка дізналася, що укладено було не договір довічного утримання, а договір дарування.

Посилаючись на те, що спірний договір не відповідав її волевиявленню й вона його не підписувала, оскільки бажала укласти договір довічного утримання та цей договір дарування будинку укладений нею під впливом помилки, уточнивши позовні вимоги, просила суд визнати договір дарування 11/20 частки будинку АДРЕСА_1, укладений 6 серпня 2009 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 недійсним та визнати за нею право власності на спірний будинок.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 8 грудня 2011 року позов задоволено: визнано договір дарування 11/20 частки будинку АДРЕСА_1, укладений 6 серпня 2009 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 недійсним; визнано за позивачкою право власності на 11/20 частки будинку АДРЕСА_1.

Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 27 лютого 2012 року рішення місцевого суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким у позові відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення місцевого суду, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд посилався на те, що позивачка не довела обставин на підтвердження своїх позовних вимог, які суд першої інстанції вважав установленими.

Проте з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна з таких підстав.

Відповідно до ч. ч. 3, 5 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 229 ЦК України передбачено, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки. Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.

Згідно із ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Судом установлено, що відповідно до договору дарування від 6 серпня 2009 року ОСОБА_4 передала у власність відповідачки 11/20 частин будинку АДРЕСА_1.

ОСОБА_4 є особою похилого віку та згідно із довідкою МСЕ є інвалідом І групи по зору і потребує постійного стороннього догляду.

Суд першої інстанції, дослідивши надані сторонами докази, обґрунтовано зазначив, що ОСОБА_4 помилялася щодо обставин, які мають істотне значення та вважала, що укладено договір довічного утримання про укладення якого була домовленість з відповідачкою, не мала наміру укладати договір дарування житлового будинку, оскільки іншого житла не мала, не розуміла істотні умови договору та те, що спірний будинок, після підписання договору буде власністю відповідачки.

Отже, задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд обґрунтовано виходив із того, що позивачка не вірно сприймала істотні умови договору, що вплинуло на її волевиявлення, тобто уклала договір дарування внаслідок помилки, оскільки мала на меті укладення договору довічного утримання й домовлялася з ОСОБА_5 про передачу їй у власність належної їй частини будинку за умови, що буде мешкати в ній і що відповідачка надаватиме їй допомогу та здійснюватиме за нею догляд.

Наведене свідчить про те, що суд апеляційної інстанції помилково скасував рішення суду першої інстанції.

За таких обставин місцевий суд, встановивши повно і всебічно обставини справи й визначивши правовідносини, зумовлені встановленими фактами, правильно застосував правові норми та ухвалив законне й справедливе рішення.

Згідно з вимогами ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Донецької області від 27 лютого 2012 року скасувати, а рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 8 грудня 2011 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.