Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Матвєєвої О.А.,

суддів: Висоцької В.С., Касьяна О.П.,

Мазур Л.М., Писаної Т.О.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до фізичної особи підприємця ОСОБА_4 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, за касаційною скаргою представника приватного підприємця ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду м. Севастополя від 1 березня 2012 року,

У вересні 2011 року ОСОБА_3 звернулась в суд з позовом до приватного підприємця ОСОБА_4, у якому просила поновити її на роботі на посаді продавця - консультанта та стягнути на її користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу і 1 600 грн. моральної шкоди.

В обгрунтування позову позивачка зазначила, що на підставі трудового договору від 12 січня 2011 року вона прийнята на роботу продавця - консультанта та з 10 по 21 липня 2011 року вона перебувала у відпустці.

22 липня 2011 року отримала листа відповідачки про те, що вона буде звільнена з роботи за п. 4 ст. 40 КЗпП України, за прогули без поважної причини та отримала усне повідомлення про своє звільнення.

21 листопада 2011 року рішенням Гагарінського районного суду м. Севастополя у задоволенні позову відмовлено.

1 березня 2012 року рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду м. Севастополя рішення суду першої інстанції скасовано, позовні вимоги задоволенні частково.

Позивачка поновлена на роботі з 10 липня 2011 року на посаді згідно з трудовим договором від 12 січня 2011 року і стягнуто з відповідачки на її користь 7 438 грн. 30 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу без врахування податків та обов'язкових платежів, 200 грн. моральної шкоди та 321 грн. судового збору на користь держави.

Рішення в частині стягнення заробітної плати за один місяць звернуто до негайного виконання.

У касаційній скарзі представник відповідачки просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягаює частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з вимогами ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду має бути законним і обґрунтованим, ухваленим згідно з законом на основі всебічного і повного з'ясування обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в суді з виконанням вимог процесуального права.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень ч. 1 ст. 60 ЦПК України.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої інстанції або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права.

Суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення (ст. 335 ЦПК України).

Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не надала суду доказів у підтвердження тих обставин, що вона була відсутня на робочому місці з поважних причин, оскільки у відпустці не перебувала.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що звільнення позивачки проведено з порушенням вимог трудового законодавства та без підстав визнано відсутність її на роботі як прогул, оскільки в цей період вона перебувала у відпустці.

Однак, з такими рішеннями погодитись не можна, оскільки вони ухвалені без повного і всебічного встановлення обставин справи, без додержання норм матеріального і процесуального права з огляду на наступне.

З матеріалів справи видно, що 12 січня 2011 року сторони уклали договір, за яким ОСОБА_3 прийнята на роботу продавця-консультанта до приватного підприємця ОСОБА_4

Листом від 22 липня 2011 року «ПП» ОСОБА_4 попередила ОСОБА_3 про те, що з нею буде розірваний трудовий договір за прогули без поважної причини за період з 10 по 21 липня 2011 року. Для зняття з реєстрації їй потрібно з'явитись у центр зайнятості.

Згідно з повідомленням директора Севастопольського міського центру зайнятості від 11 серпня 2011 року позивачка повідомлена про те, що 11 серпня 2011 року на підставі заяви ОСОБА_4 від 9 серпня 2011 року знято з реєстрації трудовий договір від 12 січня 2011 року, оскільки він розірваний 10 липня 2011 року.

Позивачка вважає, що трудовий договір розірвано і вона звільнена з роботи з порушенням вимог діючого законодавства, під час перебування її у відпустці, звернулась до суду з цим позовом.

Згідно з вимогами ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни на працівника може бути накладено тільки одне із таких стягнень як догана і звільнення.

Дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявлення проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення не враховуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасово непрацездатністю або перебування його у відпустці (ст. 148 КЗпП України).

До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення (ч. 1 ст. 149 КЗпП України).

Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівнику під розписку ч. 3 ст. 149 КЗпП України).

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не врахував цих вимог та при розгляді справи не перевірив і не з'ясував, чи приймалось рішення відповідачки про звільнення позивачки з роботи, якщо так, то коли і в який спосіб, чи не порушено відповідачкою строків накладення дисциплінарного стягнення та чи отримала вона копію наказу, чи відбулось звільнення в порядку визначеному законом.

Суд не перевірив, чи зверталась позивачка з заявою про надання їй відпустки і чи була вона надана, якщо так, то з якого часу і на який строк, чи було запропоновано позивачці надати пояснення щодо відсутності її на робочому місці і чи надавала вона такі пояснення.

Крім того, суд не перевірив, чи було належним чином зафіксовано прогул позивачки, якщо так, то у який спосіб.

Суд апеляційної інстанції цих недоліків не усунув, а пославшись на те, що позивачка була звільнена під час перебування у відпустці задовольнив позов, при цьому не перевірив чи дотрималась позивачка визначеного ст. 233 КЗпП України місячного строку на звернення до суду.

Суд ухвалив передчасне рішення без повного і всебічного з'ясування обставин справи та звернув рішення в частині стягнення заробітної плати за один місяць до негайного виконання, тоді як законом передбачено, що рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили після його проголошення.

Невиконання судами вимог процесуального права унеможливлює встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, і є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд, як передбачено ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

За таких обставин, судові рішення судів першої і апеляційної інстанції потрібно скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 335, 336, ст. 338, ст. ст. 343- 345 ЦПК України, колегія суддів,

Касаційну скаргу представника приватного підприємця ОСОБА_4 - ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Гагарінського районного суду м. Севастополя від 21 листопада 2011 року та рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду м. Севастополя від 1 березня 2012 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.