Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Мартинюка В.І.,

суддів: Диби В.Г., Завгородньої І.М.,

Мостової Г.І., Наумчука М.І.,

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_4, до ОСОБА_5, ОСОБА_6, комунального підприємства Нетішинської міської ради «Житлово-комунальне об'єднання», третя особа - орган опіки і піклування Нетішинської міської ради, про виселення та визначення порядку користування квартирою, зустрічним позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право на житло, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області від 7 листопада 2011 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 27 лютого 2012 року,

У квітні 2010 року ОСОБА_3, в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, звернулася до суду з указаним позовом. Зазначала, що 18 жовтня 1996 року вона зареєструвала шлюб з ОСОБА_4, від якого народився син ОСОБА_4. Після одруження вони проживали у квартирі АДРЕСА_1, вели спільне господарство. 15 травня 1997 року, без її відома, на підставі заяви ОСОБА_4 та наданих ним документів ДП НАЕК «Енергоатом» ВП Хмельницька АЕС видало розпорядження про передачу в його особисту приватну власність спірної квартири в порядку приватизації житла, а 27 травня того ж року останньому видано свідоцтво про право власності на цю квартиру. 17 серпня 2001 року шлюб розірвано. У травні 2001 року колишній чоловік, зареєструвавши своє право власності на квартиру, подарував останню своїй матері - ОСОБА_6, порушивши цим житлові права її та сина ОСОБА_4. На підставі судових рішень за нею та сином ОСОБА_4 визнано право користування спірною квартирою і визнано недійсним договір дарування, укладений 24 травня 2001 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 Посилаючись на наведене, просила задовольнити позов.

У червні 2011 року ОСОБА_4 та ОСОБА_6 звернулись до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3 про визнання такою, що втратила право на житло. В обґрунтування позову вказували, що ОСОБА_6 фактично вселилась в дану квартиру державного житлового фонду і тривалий час проживає в ній як член сім'ї свого сина - ОСОБА_4 Натомість ОСОБА_3 у спірній квартирі не проживає майже 10 років, має іншу сім'ю та проживає із своїм чоловіком та дітьми, вона не ставила питання про поворот виконання рішення суду, винесеного у 2002 році, не вселялась у цю квартиру і після винесення судом рішення про її вселення. Зазначали, що у вказаній квартирі протягом усіх років був зареєстрований малолітній ОСОБА_4, який користувався жилим приміщенням як член сім'ї наймача. На підставі наведеного просили визнати ОСОБА_3 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1, відмовити ОСОБА_3 у задоволенні заявлених нею позовних вимог у зв'язку з пропуском строку звернення до суду та безпідставністю заявленого позову.

рішенням Нетішинського міського суду Хмельницької області від 7 листопада 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 27 лютого 2012 року, позов ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_4, задоволено. Виселено ОСОБА_6 із квартири АДРЕСА_1. Встановлено порядок користування квартирою АДРЕСА_1, виділено ОСОБА_3 та ОСОБА_4 житлову кімнату площею 20,0 м2 та балкон, а ОСОБА_4 житлову кімнату площею 11,9 м2, в спільному користуванні залишено кухню, коридор, вбиральну, ванну кімнату. Розподілено особовий рахунок зазначеної квартири на два та оформлено на ім'я ОСОБА_3 окремий особовий рахунок на житлову кімнату площею 20 м2 та балкон квартири АДРЕСА_1. Вирішено питання про стягнення судових витрат. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 та ОСОБА_6 відмовлено.

ОСОБА_6 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами встановлено, що рішенням Нетішинського міського суду Хмельницької області від 10 вересня 2007 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 визнано членами сім'ї ОСОБА_4 і що вони мають право користування квартирою АДРЕСА_1, визнано недійсним розпорядження ДП НАЕК «Енергоатом» ВП Хмельницька АЕС від 15 травня 1997 року про передачу цієї квартири у приватну власність ОСОБА_4 та визнано недійсним видане йому свідоцтво про право власності на неї.

рішенням Нетішинського міського суду Хмельницької області від 1 грудня 2008 року ОСОБА_3 з сином вселено у квартиру АДРЕСА_1.

Вирішуючи спір в частині визначення порядку користування квартирою, суд першої інстанції, з чим погодився і апеляційний суд, виходив з того, що жиле приміщення, яке просив виділити в користування позивач, відповідає вимогам ст. 63 ЖК Української РСР, а тому відповідно до ст. 104 цього Кодексу член сім'ї наймача вправі вимагати, за згодою інших членів сім'ї, які проживають разом з ним, укладення окремого договору найму.

Проте погодитися з такими висновками не можна.

Відповідно до ст. 104 ЖК Української РСР член сім'ї наймача вправі вимагати, за згодою інших членів сім'ї, які проживають разом з ним, укладення з ним окремого договору найму, якщо жилу площу, що припадає на нього, може бути виділено у вигляді приміщення, яке відповідає вимогам статті 63 цього Кодексу.

В силу ст. 104 ЖК Української РСР суд вправі задовольнити вимоги члена сім'ї наймача про поділ жилого приміщення, якщо жилу площу, що припадає на нього (або з урахуванням укладеної угоди про порядок користування жилим приміщенням), може бути виділено у вигляді ізольованого приміщення, яке складається з однієї або кількох кімнат, розмір якого не менше встановленого для надання одній особі.

При поділі жилого приміщення за вимогою члена сім'ї наймача йому може бути виділено ізольоване жиле приміщення розміром меншим за жилу площу, що припадає на нього. Однак поділ не може бути допущений, коли це призведе до штучного погіршення житлових умов позивача і викличе необхідність постановки його на облік, як такого, що потребує поліпшення житлових умов.

З матеріалів справи вбачається, що спірна квартира складається з двох житлових кімнат площею 20 кв.м та 11,9 кв.м, кухні, коридора, вбиральні, ванної кімнати та балкона.

Суд, виділивши у користування ОСОБА_3 та неповнолітньому сину - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, житлову кімнату площею 20 кв.м та балкон, не звернув уваги, що в цьому випадку кімнатою будуть користуватися особи різної статі старші за дев'ять років, тоді як заселення такими особами однієї кімнати не допускається і викличе необхідність постановки їх на облік, як таких, що потребують поліпшення житлових умов (ст. ст. 34, 50 ЖК УРСР, п. 13 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР).

Враховуючи, що фактичні обставини справи встановлені судами вірно, але неправильно застосовані наведені норми матеріального закону, колегія суддів вважає за необхідне відповідно до ст. 341 ЦПК України ухвалені судові рішення в частині вирішення позовних вимог про визначення порядку користування квартирою скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

В іншій частині, яка стосується вирішення вимог ОСОБА_3 в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_4 про виселення, позову ОСОБА_4, ОСОБА_6 про визнання особи такою, що втратила право на житло, викладені в судових рішеннях висновки відповідають обставинам справи і ґрунтуються на нормах матеріального права.

Порушень норм процесуального права при проведенні оцінки поданих доказів не встановлено.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

З огляду на те, що судові рішення в цій частині ухвалені з додержанням вимог матеріального і процесуального права, підстави для їх скасування і задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись ст. ст. 336, 341 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області від 7 листопада 2011 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 27 лютого 2012 року в частині задоволення позову ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах, та інтересах ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, комунального підприємства Нетішинської міської ради «Житлово-комунальне об'єднання», третя особа - орган опіки і піклування Нетішинської міської ради, про визначення порядку користування квартирою скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні цих позовних вимог відмовити.

В іншій частині судові рішення залишити без змін.

рішення оскарженню не підлягає.