Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Мартинюка В.І.,

суддів: Диби В.Г., Завгородньої І.М.,

Мостової Г.І., Наумчука М.І.,

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - Перша Тернопільська державна нотаріальна контора, про визнання недійсним свідоцтв про право на спадщину та визнання права власності на спадкове майно, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 лютого 2012 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 17 квітня 2012 року,

У жовтні 2011 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом. Зазначала, що вона та ОСОБА_5 є спадкоємцями за заповітом майна ОСОБА_6, яка померла в лютому 1985 року. Згідно умов заповіту кожному з них заповідано по Ѕ будинковолодіння, що знаходиться в АДРЕСА_1. Після смерті ОСОБА_6 вона прийняла спадщину, про що 15 лютого 1986 року отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на одну другу частину вищевказаного будинковолодіння. ОСОБА_5 від спадщини за заповітом відмовився, не вчинивши жодних дій, які б свідчили про прийняття ним спадщини. Відповідно до ч. 2 ст. 554 ЦК України, в редакції 1963 року, частина спадщини, яку по заповіту не прийняв ОСОБА_5 повинна була перейти до неї, як іншого спадкоємця за заповітом. Так як, після смерті ОСОБА_5 другу половину будинковолодіння незаконно успадкував за законом ОСОБА_7, а після його смерті - успадкувала за заповітом його дружина ОСОБА_4, просила задовольнити позов.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 лютого 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 17 квітня 2012 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

ОСОБА_3 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Суд першої інстанції вирішуючи спір відмовив у позові у зв'язку із його необґрунтованістю.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, виходив із того, що заявником пропущено строк позовної давності.

Однак, погодитись з такими висновком апеляційного суду неможливо.

Судом встановлено, що 3 січня 1984 р. ОСОБА_6 склала заповіт, посвідчений державним нотаріусом Першої Тернопільської державної нотаріальної контори і зареєстрований в реєстрі № 1- 12, яким заповіла Ѕ частину належного їй на праві особистої власності житлового будинку з верандою і підвалом з північної сторони і Ѕ сараю, що знаходиться в АДРЕСА_1, ОСОБА_5, а другу половину цього ж будинку з південної сторони і одну другу сараю - ОСОБА_3 Зобов'язано останню зробити окремий вхід в свою половину будинку.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла, після її смерті відкрилася спадщина.

ОСОБА_3 успадкувала Ѕ частину житлового будинку з південної сторони з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходиться АДРЕСА_1 та 19 лютого 1986 року отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом.

ОСОБА_5 своїх спадкових прав не оформляв.

Другу половину будинковолодіння, як спадкоємець за законом першої черги, успадкував ОСОБА_7, про що 9 червня 1989 р. на його ім'я було видане свідоцтво про право на спадщину за законом.

Згідно ст. 554 ЦК УРСР, 1963 року, в разі неприйняття спадщини спадкоємцем за законом або за заповітом або позбавлення спадкоємця права спадкування (статті 528 і 534 цього Кодексу) його частка переходить до спадкоємців за законом і розподіляється між ними в рівних частках. Якщо спадкодавець заповідав усе своє майно призначеним ним спадкоємцям, то частка спадщини, яка належала б спадкоємцеві, який відпав, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними в рівних частках. Правила цієї статті не застосовуються до випадків, коли спадкоємець відмовився від спадщини на користь іншого спадкоємця, держави чи державної, кооперативної або іншої громадської організації (стаття 553 цього Кодексу) або коли замість спадкоємця, який відпав, призначено іншого спадкоємця (підпризначення спадкоємця - стаття 536 цього Кодексу).

Із змісту складеного заповіту убачається, що спадкодавець заповідала не усе своє майно призначеним нею спадкоємцям, а по частині конкретного майна окремо кожному з них.

З огляду на викладене суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок, що ОСОБА_6 не заповідала спадкоємцям за заповітом все своє майно, а визначила яке конкретно майно кожен із спадкоємців, в т. ч. і ОСОБА_3, мав спадкувати та дійшов правильного висновку, що до позивача не перейшло право на спадкування того майна, яке спадкоємець мав намір передати у спадщину за заповітом іншій особі, та що ця частина спадкового майна підлягала спадкуванню спадкоємцями за законом.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позову у зв'язку з пропуском строку позовної давності.

Між тим, відмова у позові з таких підстав можлива, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Оскільки, як вважав суд апеляційної інстанції, помилка у рішенні стосувалась фактичної сторони справи і правового обґрунтування рішення, то її усунення було можливе шляхом зміни рішення. Тому апеляційний суд не повинен був постановлювати ухвалу із зазначенням про залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Встановлення апеляційним судом порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, якщо таке порушення призвело до неправильного вирішення спору, може бути підставою для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції, а не залишення його в силі з інших підстав.

Разом з тим, коли судом касаційної інстанції встановлено, що рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, викладені в ньому висновки відповідають обставинам справи і ґрунтуються на нормах матеріального права, а зміна апеляційним судом правого обґрунтування підстав відмови в позові за цих обставин є помилковою, то ухвала апеляційного суду Тернопільської області від 17 квітня 2012 року підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції, як це передбачено ст. 339 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 17 квітня 2012 року скасувати, залишити в силі рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 лютого 2012 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.