6-20585св12 Про визнання кредитних договорів недійсними - 15.08.2012 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ПАТ «Родовід Банк» про визнання кредитних договорів недійсними, за зустрічним позовом ПАТ «Родовід Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення стягнення на заставлене майно, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 18 листопада 2011 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 24 квітня 2012 року,

ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просив без застосування наслідків недійсності договорів визнати недійсними кредитний договір № 15.2/АА-086.07.2 від 22 березня 2007 року та кредитний договір № 15.2/АА-178.07.2 від 4 травня 2007 року.

В обґрунтування наведених вимог зазначав, що згідно договорів відповідач зобов'язався відкрити відновлювальні кредитні лінії відповідно на суми: 36 350 доларів США для купівлі автомобіля згідно договору № КНЧ-157 від 5 березня 2007 року та 68 700 доларів США - для купівлі автомобіля згідно договору №ФФ-2007-401 від 28 квітня 2007 року.

Проте, оскільки відповідач (Банк) надав йому долари США не для проведення розрахунків за договорами купівлі автомобілів, а для здійснення іншого правочину - купівлі-продажу (обміну) валюти; грошове зобов'язання за кредитними договорами не було виражено у грошовій одиниці України - гривні; відповідач незаконно включив до тексту договорів пункти, якими позбавив його (позивача) вільно та на власний розсуд вибирати страхову компанію для страхування автомобілів, обмежив право позивача укладати угоди щодо одержання позичальником нових кредитів, тощо; позивач не мав індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій, вважав, що умови кредитних договорів є необгрунтованими, такими, що не відповідають закону та є несправедливими.

ПАТ «Родовід Банк», заперечуючи проти позову ОСОБА_3 про визнання недійсними кредитних договорів, звернулося до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3 про стягнення з відповідача заборгованості за кредитними договорами - № 15.2/АА-086.07.2 від 22 березня 2007 року та № 15.2/АА-178.07.2 від 4 травня 2007 року в загальному розмірі 643766,91 грн. шляхом звернення стягнення зазначеної суми на належні ОСОБА_3 заставлені автомобілі шляхом їх реалізації у встановленому порядку, мотивуючи свої вимоги тим, що загальна сума заборгованості ОСОБА_3 за двома кредитними договорами станом на 4 квітня 2011 року (за курсом 1 долар США = 7,96 грн.) становить 643766,91 грн., умови договорів відповідач добровільно не виконує.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 18 листопада 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 24 квітня 2012 року, в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Родовід Банк» 643766,91 грн., 1820 грн. судових витрат, всього 645586,91 грн. шляхом звернення стягнення на належні ОСОБА_3 автомобіль марки «Ніссан», реєстраційний номер НОМЕР_1, та автомобіль марки «Фольксваген», реєстраційний номер НОМЕР_2, шляхом реалізації у встановленому порядку заставленого майна.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_3 просить зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Наведеним вимогам ухвалені у справі судові рішення в частині вирішення позову ПАТ «Родовід Банк» не відповідають.

Подаючи позов про стягнення заборгованості за кредитними договорами, банк, в тому числі, просив стягнути з ОСОБА_3 пеню за порушення термінів повернення кредиту та пеню за порушення термінів сплати відсотків. Із розрахунків, що містяться на а.с. 136-137 вбачається, що за кредитним договором № 15.2/АА-086.07.2 від 22 березня 2007 року пеня обраховувалась за періодами, починаючи з 13 травня 2009 року до 4 квітня 2011 року за простроченим кредитом, та з 13 січня 2009 року до 4 квітня 2011 року за простроченими відсотками; за договором №15.2/АА-178.07.2 від 4 травня 2007 року - за періодами, починаючи з 11 червня 2007 року до 4 квітня 2011 року за простроченим кредитом, та з 13 січня 2009 року до 4 квітня 2011 року - за простроченими відсотками.

Банком позов до суду подано 5 квітня 2011 року.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Наведених положень законодавства суд не врахував, на заяву про застосування позовної давності, що міститься на а.с. 158-159 уваги не звернув, доводів ОСОБА_3 щодо розміру пені, що може бути стягнута з врахуванням позовної давності, які викладені в розрахунку (а.с. 159-162) не перевірив та дійшов передчасних висновків про обґрунтованість позовних вимог банку.

Не врахував суд також і того, що звернення стягнення на рухоме майно, що є предметом застави, регулюється нормами Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» (1255-15) .

Відповідно до ст. 24 зазначеного Закону звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом (1255-15) . Використання позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження не позбавляє права боржника, обтяжувача або третіх осіб звернутися до суду. Обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.

Окрім того, відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», обтяжувач, який звертається до суду з вимогою звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до моменту подання відповідного позову до суду письмово повідомити всіх обтяжувачів, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження цього ж рухомого майна, про початок судового провадження у справі про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

Додержання позивачем визначеного Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» (1255-15) порядку звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження судом не перевірялось, докази реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до ч. 2 зазначеної ст. 25 у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначаються:

1) загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті обтяжувачу з вартості предмета забезпечувального обтяження;

2) опис рухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги обтяжувача;

3) заходи щодо забезпечення збереження предмета забезпечувального обтяження або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні;

4) спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених статтею 26 цього Закону;

5) пріоритет та розмір вимог інших обтяжувачів, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, які підлягають задоволенню з вартості предмета забезпечувального обтяження;

6) початкова ціна предмета забезпечувального обтяження для його подальшої реалізації на публічних торгах у порядку виконавчого провадження.

Між тим, в порушення наведених вимог в рішенні суду першої інстанції не зазначені всі складові задоволених вимог, а вказаний лише загальний розмір заборгованості; не визначено спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження та його початкову ціну.

Апеляційний суд на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув і помилково залишив рішення суду першої інстанції в частині зустрічного позову без змін.

Щодо вирішення судами первісного позову про визнання договорів недійсними, колегія суддів погоджується з висновками судів першої і апеляційної інстанції, підстав для скасування рішень в цій частині не вбачає.

Оскільки допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення зустрічного позову підлягають скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 337, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 18 листопада 2011 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 24 квітня 2012 року в частині вирішення зустрічного позову ПАТ «Родовід Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення стягнення на заставлене майно скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

У решті рішення Дарницького районного суду м. Києва від 18 листопада 2011 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 24 квітня 2012 року залишити без змін.