Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Макарчука М.А., Суддів: Касьяна О.П., Маляренка А.В.,Мазур Л.М., Писаної Т.О.,розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_8, ОСОБА_9, третя особа - приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу ОСОБА_5, про визнання договору позики недійсним, визнання вчинення договору купівлі-продажу транспортного засобу, за касаційною скаргою ОСОБА_8 на рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 2 грудня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 20 березня 2012 року,

У липні 2011 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_8, ОСОБА_9, третя особа - приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу ОСОБА_5, у якому просили визнати договір позики, укладений 3 листопада 2010 року між ОСОБА_6 та відповідачем, недійсним та визнати, що цим правочином був укладений договір купівлі-продажу автобусу «Фіат Івеко», належного ОСОБА_9

В обґрунтування позову посилались на ті обставини, що оформивши договір позики на суму 49000 грн., сторони фактично уклали договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_8, який діяв в інтересах та від імені ОСОБА_9, продав позивачам автобус «Фіат Івеко».

Рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 2 грудня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 20 березня 2012 року, позов задоволено.

Визнано недійсним договір позики грошових коштів, укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_6, посвідчений 3 листопада 2010 року приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу ОСОБА_5

Визнано, що 3 листопада 2010 року між ОСОБА_8, який діяв в інтересах ОСОБА_9 на підставі довіреності від 12 березня 2010 року, посвідченої приватним нотаріусом Очаківського міського нотаріального округу ОСОБА_4, був укладений договір купівлі-продажу транспортного засобу - автобуса «Фіат Івеко», 1995 року випуску, д.н. НОМЕР_1, білого кольору.

У касаційній скарзі ОСОБА_8 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, мотивуючи свої вимоги тим, що судами порушено норми процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що договір позики вчинено сторонами з метою приховати договір купівлі-продажу транспортного засобу, який вони насправді вчинили, що є підставою для визнання договору позики удаваним на підставі ст. 235 ЦК України, а відтак недійсним, та визнання, що між сторонами вчинено саме договір купівлі-продажу.

Проте до таких висновків суди прийшли із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права з таких підстав.

З матеріалів справи видно, що 3 листопада 2010 року ОСОБА_8 передав у власність ОСОБА_6, а останній прийняв у власність грошові кошти в сумі 49000 грн. та зобов'язався їх повернути до третього квітня 2011 року.

Грошові кошти передані позикодавцем та одержані позичальником до підписання цього договору (п. 2 договору).

Крім того, сторони домовились, що повернення позики має бути здійснене готівкою у межах м. Херсона шляхом передачі грошових коштів рівними частинами, починаючи з 4 грудня 2010 року.

У п. 9 договору сторонами стверджено, що цей правочин не приховує інший правочин (не є удаваним).

В цей же день ОСОБА_8, який діяв від імені ОСОБА_9, довіреністю уповноважив ОСОБА_6 та ОСОБА_7 представляти інтереси власника пов'язані з експлуатацією, управлінням, технічним обслуговуванням та продажем належного ОСОБА_9 на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ, виданого Криворізьким МРЕВ ДАІ ГУ УМВС України в Дніпропетровській області 17 жовтня 2003 року, автомобіля марки «Фіат Івеко».

Довіреність була видана з правом тимчасового виїзду за межі України (з правом оформлення відповідного свідоцтва про реєстрацію ТЗ) терміном до 12 березня 2013 року.

6 грудня 2010 року позивачі згідно умов договору позики почали повертати кошти шляхом поповнення картрахунку ОСОБА_8, що підтверджується відповідними квитанціями (а.с. 14-17).

30 грудня 2010 року актом державного виконавця відділу державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції при примусовому виконанню виконавчого листа, виданого 2 серпня 2007 року, про стягнення з ОСОБА_9 на користь ПАТ «УкрСиббанк» суми боргу за кредитним договором накладено арешт на вказаний автомобіль і встановлено обмеження права користуватися ним без права відчуження.

19 січня 2011 року після зняття арешту з автомобіля у зв'язку з погашенням боргу за договором кредиту ОСОБА_7 оформив на своє ім'я автобус та отримав свідоцтво про реєстрацію ТЗ.

Позивачі, посилаючись на ті обставини, що не отримували коштів від ОСОБА_8 за договором позики, а уклали його для приховання договору купівлі-продажу транспортного засобу, оскільки сума позики відповідала вартості автомобіля, крім того, коли на автомобіль було накладено арешт, вони сплатили борг за відповідачку за договором кредиту та адміністративні штрафи, що має бути враховано при розрахунку за автомобіль.

Вважають договір позики удаваним, просили визнати його недійсним та у зв'язку з цим визнати, що між сторонами вчинено договір купівлі-продажу, звернулись до суду з цим позовом.

Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили (ст. 235 ЦК України).

Якщо буде встановлено, що правочин вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Відповідно до ч. 3 ст. 10, ч. 2 ст. 59, ч.ч.1,4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Ураховуючи, що договір позики має бути укладений у письмовій формі, як передбачено ст. 1047 ЦК України, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором (ч. 1 ст. 218, ст. 1051 ЦК України).

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції у порушення вимог процесуального права не врахував цих вимог, не перевірив та не з'ясував, чи можна в даному випадку вважати показання свідків допустимими доказами.

Суд не перевірив, чи є в матеріалах справи інші допустимі докази, які б свідчили про неодержання позивачами коштів за договором, тоді як договором передбачено протилежне, та докази про вчинення договору позики з метою приховати інший правочин.

Крім того, суд першої інстанції не виконав вимог процесуального права та не уточнив позовних вимог, не врахував, що згідно з законом якщо буде встановлено, що правочин вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили, не перевірив та не з'ясував цих обставин, ухвалив передчасне рішення, яким визнав недійсним договір позики.

Апеляційний суд не усунув цих недоліків, залишив рішення суду першої інстанції, ухвалене з порушенням процесуального права, без змін.

Ураховуючи, що ці порушення норм процесуального права унеможливлюють встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи є підстави для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд, як передбачено ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

За таких обстави, касаційну скаргу потрібно задовольнити, судові рішення судів першої і апеляційної інстанції скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів,

Касаційну скаргу ОСОБА_8 задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 2 грудня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 20 березня 2012 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.