Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:

Черненко В.А., Лесько А.О., Червинської М.Є.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, треті особи: виконавчий комітет Лубенської міської ради, відділ держкомзему по м. Лубни, управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Лубенської міської ради, Лубенське міжрайонне бюро технічної інвентаризації, ОСОБА_6, про зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 29 березня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 15 травня 2012 року,

У липні 2011 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив зобов'язати ОСОБА_5 відновити межу, яка була на час укладання договору купівлі - продажу частини будинку за адресою: АДРЕСА_1 від 4 березня 1998 року та визнати відмову відповідача підписати акт відновлення меж земельної ділянки безпідставною та вважати, що акт з нею узгоджено.

Свої вимоги мотивував тим, що йому на праві власності належить домоволодіння по АДРЕСА_1, що розташоване на неприватизованій земельній ділянці розміром 1007 кв.м. Відповідно до проектної документації, яка була затверджена виконкомом Лубенської міської ради, він збудував житловий будинок, літню кухню, гараж, прибудову та погріб на земельній ділянці площею 1007 м.кв. Коли постало питання передачі будинку в експлуатацію в 2011 році, йому стало відомо, що питання меж між будинками № НОМЕР_1, АДРЕСА_3 та АДРЕСА_2 не врегульовано. Якщо з власником садиби АДРЕСА_2 вони дійшли згоди вирішення питання мирним шляхом, то з власником садиби АДРЕСА_3 дійти згоди не змогли. Для вирішення даного спору він звертався до комісії по врегулюванню межових спорів виконавчого комітету Лубенської міської ради. 19 травня 2011 року комісією виконавчого комітету було рекомендовано йому та відповідачу вирішити питання щодо спільної межі на основі добросусідства. Крім того, в акті було зазначено, що при виготовленні технічної документації на садибу АДРЕСА_3 не було враховано умов договору купівлі-продажу 1/2 частини будинку по АДРЕСА_1 та фактичні межі користування землею. В результаті чого окремі частини суміжних земельних ділянок опинилися в користуванні сусідів. Виконуючи рекомендації комісії по врегулюванню межових спорів, він звернувся до землевпорядної організації з метою виготовлення технічної документації для подальшої приватизації земельної ділянки, на якій розміщено його садибу. При цьому йому надали акт відновлення меж земельної ділянки, в якому повинні погодити межі всі власники суміжних ділянок. З усіма сусідами межі погоджено за виключенням ОСОБА_5 На його думку, відмова відповідача від підпису є безпідставною.

Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 29 березня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 15 травня 2012 року, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, законність та обґрунтованість судових рішень в межах касаційного оскарження, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Із матеріалів справи убачається, що оскаржувані судові рішення ухвалені із додержанням норм матеріального та процесуального права.

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі були предметом дослідження судами першої і апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку про те, що судами при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст. ст. 338- 341 ЦПК України є підставами для скасування судових рішень.

Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 29 березня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 15 травня 2012 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.