6-13113св12 Про визнання недійсним договору та визнання права власності на квартиру - 04.07.2012 Прийняття

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання недійсним договору про розірвання договору купівлі продажу квартири, договору дарування квартири, визнання права власності на квартиру, усунення перешкод у користуванні власністю та за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартир за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Городоцького районного суду Львівської області від 15 листопада 2011 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 14 лютого 2012 року,

У липні 2010 року ОСОБА_3 звернулася до суду із вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 04 липня 2000 року вона набула право власності на квартири НОМЕР_1 та АДРЕСА_2 Львівської області на підставі договорів купівлі-продажу, укладених з ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 У 2007 році, після повернення з Польщі, проживала у АДРЕСА_1 У лютому 2010 року дізналася, що квартири НОМЕР_1 та НОМЕР_2 по АДРЕСА_2 належать на праві власності ОСОБА_4 на підставі договорів дарування, укладених з ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 Вважає, що без її відома, її позбавлено права власності на куплене нею житло, тому просила визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 27 липня 2000 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 та договір дарування квартири АДРЕСА_2 від 28 липня 2000 року, укладений між ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_4 та визнати за нею право власності на вказані квартири.

У ході розгляду справи ОСОБА_3 уточнила позовні вимоги та просила визнати недійсним договір про розірвання договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 укладений 27 липня 2000 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 укладений 28 липня 2000 року між ОСОБА_5 і ОСОБА_4, визнати за нею право власності на цю квартиру; зобов'язати ОСОБА_4 звільнити квартиру АДРЕСА_1 та не чинити їй перешкод у користуванні нею (а. с. 179 т. 1). Посилалася на те, що у квартирі НОМЕР_2 проживає відповідач ОСОБА_8 з неповнолітнім сином, ця квартира є двокімнатною, для купівлі її були використані кошти, які частково належали відповідачу, тому вважає правильним залишити цю квартиру у власності відповідача.

У липні 2011 року ОСОБА_4 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, посилаючись на те, що у 2000 році ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 переїздили на інше місце проживання і мали намір відчужити їй своє житло. Оскільки на той час думала розлучитися з своїм чоловіком, то вирішила укласти договори купівлі продажу квартир та оформити їх на свою матір ОСОБА_3, яка перебувала у Польщі та дала на це згоду. Тому просила визнати договори купівлі продажу квартир НОМЕР_1 та АДРЕСА_2 недійсними.

Рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 15 листопада 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 14 лютого 2012 року, первісний позов задоволено. Визнано недійсним договір про розірвання договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 27 липня 2000 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 та посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_9 Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 28 липня 2000 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 Визнано за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_1. Зобов'язано ОСОБА_4. звільнити квартиру АДРЕСА_1. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи первісний позов та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 є дійсним з моменту його укладення відповідно до ст. 63 ЦК УРСР (1963 року), а угода про розірвання вказаного договору від 27 липня 2000 року є недійсною, оскільки була укладена ОСОБА_4 без відповідних повноважень на це від ОСОБА_3 та у подальшому нею не схвалена, відповідно є підстави для визнання права власності ОСОБА_3 на спірну квартиру та визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1 від 27 липня 2000 року.

З такими висновками судів повністю погодитись не можна з наступних підстав.

Судами встановлено, що 04 липня 2000 року між ОСОБА_3 (покупець) та ОСОБА_5 (продавець) було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 (а. с. 5).

Угодою від 27 липня 2000 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 договір купівлі-продажу квартири НОМЕР_1 від 04 липня 2000 року розірвано (а. с. 228).

Відповідно до договору від 28 липня 2000 року, посвідченого державним нотаріусом Городоцької державної нотаріальної контори, ОСОБА_5, від імені якої по дорученню діяв ОСОБА_7, подарувала квартиру НОМЕР_1 за вищевказаною адресою ОСОБА_4 (а.с. 9 т. 1).

Згідно ст. 63 ЦК УРСР (1963 року), чинного на час виникнення спірних правовідносин, угода, укладена від імені другої особи особою, не уповноваженою на укладення угоди або з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки для особи, яку представляють, лише в разі дальшого схвалення угоди цією особою.

Наступне схвалення угоди особою, яку представляють, робить угоду дійсною з моменту її укладення.

Як вбачається з матеріалів справи, договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від імені ОСОБА_3 був укладений у відсутності ОСОБА_3 та підписана її дочкою ОСОБА_4, не уповноваженою на укладення угоди в передбаченому законом порядку, але зі згоди ОСОБА_3

У подальшому ОСОБА_3 цю угоду не оспорювала, оскільки погоджувалася з її укладенням.

За таких обставин суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, вірно вважав, що правові підстави для визнання цієї угоди недійсною відсутні та правильно відмовив у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4

Угодою від 27 липня 2000 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, від імені якої по дорученню діяв ОСОБА_7, договір купівлі-продажу спірної квартири від 04 липня 2000 року розірвано (а. с. 228 т. 1).

Угода про розірвання договору купівлі-продажу спірної квартири від 04 липня 2000 року підписана ОСОБА_4 від імені ОСОБА_3 без повноважень на її укладення та останньою оспорюються як така, що укладена без її відома і у подальшому не схвалена.

Висновки судів про наявність передбачених ст. 48 ЦК УРСР (1963 року) підстав для визнання цієї угоди недійсною відповідають вимогам закону.

Тому суди вірно у межах змінених позовних вимог ОСОБА_3 визнали недійсним договір про розірвання договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 укладений 27 липня 2000 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5

Суди також вірно вважали, що позивач ОСОБА_3 не пропустила строк позовної давності та навели у судових рішеннях відповідні мотиви.

Разом з тим, не можна погодитись з висновками судів у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про визнання за нею права власності на квартиру АДРЕСА_1 та визнання недійсним договору дарування цієї квартири від 28 липня 2000 року, укладеного між ОСОБА_5, від імені якої діяв ОСОБА_7, та ОСОБА_4

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до договору від 28 липня 2000 року ОСОБА_5 подарувала спірну квартиру ОСОБА_4 (а. с. 9 т. 1).

Як роз'яснено у п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 (v0009700-09) «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину шляхом подання віндикаційного позову з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК.

Рішення суду про задоволення позову про витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації.

Оскільки рішення суду першої інстанції у частині визнання за ОСОБА_3 права власності на квартиру АДРЕСА_1 та визнання недійсним договору дарування цієї квартири від 28 липня 2000 року, укладеного між ОСОБА_5, від імені якої діяв ОСОБА_7, та ОСОБА_4, ухвалене з порушенням норм матеріального права, що залишилося поза увагою суду апеляційної інстанції, таке підлягає в цій частині скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи з урахуванням вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України суду належить уточнити позовні вимоги ОСОБА_8 щодо захисту її права власності на квартиру АДРЕСА_1 і у залежності від встановленого вирішити спір у відповідності з норами процесуального і матеріального права.

Керуючись ст. ст. 333, 337, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Городоцького районного суду Львівської області від 15 листопада 2011 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 14 лютого 2012 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1 укладеного 28 липня 2000 року між ОСОБА_5 і ОСОБА_4; про визнання права власності на цю квартиру та зобов'язання звільнити квартиру скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

У решті рішення Городоцького районного суду Львівської області від 15 листопада 2011 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 14 лютого 2012 року залишити без змін.