Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Мартинюка В.І.,

суддів:Кадєтової О.В., Дем'яносова М.В., Ізмайлової Т.Л., Мостової Г.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом прокурора Голопристанського району Херсонської області, який діє в інтересах держави, в особі Голопристанської районної державної адміністрації Херсонської області до ОСОБА_5 про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку та повернення земельної ділянки у державну власність, за касаційною скаргою заступника прокурора Херсонської області на рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 22 червня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 19 жовтня 2011 року,

У січні 2009 року прокурор Голопристанського району Херсонської області, який діє в інтересах держави, в особі Голопристанської районної державної адміністрації Херсонської області, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку та повернення земельної ділянки у державну власність.

Рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області від 22 червня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 19 жовтня 2011 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог.

У касаційній скарзі заступник прокурора Херсонської області порушує питання про скасування прийнятих по справі судових рішень, з мотивів порушення судами норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, просить ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступних підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відповідно до Земельного кодексу України (2768-14) відсутня така підстава для припинення права власності на земельну ділянку, як скасування рішення органу місцевого самоврядування або органу державної влади, на підставі якого видано державний акт на право власності на земельну ділянку.

Проте повністю з такими висновками судів погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судом установлено, що розпорядженням першого заступника голови Голопристанської районної державної адміністрації Херсонської області від 08 серпня 2007 року за № 390 ОСОБА_5 безоплатно передано у власність земельну ділянку площею 1,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Старозбур'ївської сільської ради Голопристанського району Херсонської області (а.с.3).

09 серпня 2007 року їй видано державний акт на право приватної власності серії ЯД № 732590 (а.с.4).

08 грудня 2008 року розпорядженням голови Херсонської обласної державної адміністрації від за № 1640 скасовано розпорядження за № 390 від 08 серпня 2007 року (а.с.61), а відтак розпорядження органу влади, на підставі якого видано правовстановлюючий документ, державний акт, скасовано.

Відповідно до ч. 3 ст. 33 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» голови обласних державних адміністрацій мають право скасовувати розпорядження голів районних державних адміністрацій, що суперечать Конституції України (254к/96-ВР) та законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України, Кабінету Міністрів України, голів обласних державних адміністрацій, а також міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.

Згідно з ч. 5 ст. 88 Водного кодексу України уздовж морів і навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Частиною 1 ст. 90 Водного кодексу України визначено, що прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів, з обов'язковим централізованим водопостачанням і каналізацією.

Однак, у порушення п. 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України 5 листопада № 434, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2004 року за № 1470/10069 (z1470-04) , при відведенні спірної земельної ділянки не враховано наявність прибережної захисної смуги, хоча вказаним порядком передбачено, що у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об'єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок, нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 Водного кодексу України та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486 (486-96-п) «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них», з урахуванням конкретної ситуації.

Відсутність у проектах землеустрою урахування відповідно до ст. 60 ЗК України розмірів і меж прибережної захисної смуги заливу Збур'ївський кут і Дніпровського лиману Чорного моря унеможливлює відведення такої земельної ділянки.

Відповідно до вимог частини 1 статті 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин та інш.

Звертаючись з позовом до суду, позивач посилався на порушення вимог Водного та Земельного законодавства при прийнятті розпорядження першого заступника голови Голопристанської районної державної адміністрації Херсонської області від 08 серпня 2007 року за № 390, що стало підставою для його скасування.

Однак, суд першої інстанції, у всупереч ст. 214 ЦПК України, обставини, якими позивач обґрунтовував свої вимоги не з'ясовував, докази на їх підтвердження не перевіряв, не з'ясовувалось судом також й інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження, обмежившись лише посиланням на ст. 140 ЗК України, якою визначено підстави припинення права власності на земельну ділянку та на рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року (v007p710-09) № 7-рп (справа про скасування актів місцевого самоврядування), яким визначено перелік підстав для припинення права власності на земельну ділянку, після одержання власником документів, що посвідчують право на них.

З'ясування цих обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору.

Апеляційний суд на вищенаведені порушення норм процесуального права суду першої інстанції уваги не звернув і помилково залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Допущені порушення судами норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а тому оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанції в частині вирішення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки не можуть вважатись законними та обґрунтованими та в силу ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню а справа у цій частині - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу заступника прокурора Херсонської області задовольнити частково.

Рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 22 червня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 19 жовтня 2011 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.