Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С., суддів:Колодійчука В.М., Умнової О.В., Савченко В.О., Фаловської І.М.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом прокурора Балаклавського району м. Севастополя в інтересах держави в особі комунального закладу «Міська лікарня № 1 ім. М.І. Пірогова» до ОСОБА_6, третя особа - Севастопольська філія приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС», про відшкодування шкоди, за касаційною скаргою першого заступника прокурора м. Севастополя на рішення Балаклавського районного суду м. Севастополя від 11 листопада 2011 року та ухвалу апеляційного суду м. Севастополя від 14 грудня 2011 року,

Прокурор Балаклавського району м. Севастополя в інтересах держави в особі комунального закладу «Міська лікарня № 1 ім. М.І. Пірогова» (далі - позивач) звернувся до суду із вищезазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідача визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, в результаті якого потерпіла ОСОБА_7 отримала тілесні ушкодження та перебувала на лікуванні у комунальному закладі «Міська лікарня № 1 ім. М.І. Пірогова». Вартість її лікування, згідно довідки лікарні складає 704,76 грн., яку прокурор просить стягнути з відповідача на підставі ст. 1206 ЦК України та ст. 93-1 КПК України.

Рішенням Балаклавського районного суду м. Севастополя від 11 листопада 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Севастополя від 14 грудня 2011 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі заявник порушує питання про скасування рішення місцевого та ухвали апеляційного судів, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права та просить задовольнити позовні вимоги повністю.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до вимог статей 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Однак зазначеним вимогам судові рішення не відповідають.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий суд, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_6 застрахована, а шкода, завдана здоров'ю потерпілої ОСОБА_7 від його дій, не перевищує встановленого ліміту відповідальності страховика, тому підстав для стягнення з відповідача витрат на лікування не має.

Проте з такими висновками судів повністю погодитись не можна з огляду на наступне.

Судом встановлено, що постановою Балаклавського районного суду м. Севастополя від 23 лютого 2010 року ОСОБА_6 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 186 КК України та доведено, що 17 лютого 2009 року він, керуючи автомобілем ГАЗ - 24, порушив правила дорожнього руху і внаслідок його дій ОСОБА_7 отримала тілесні ушкодження середньої ступені тяжкості (а.с. 6).

Як вбачається з довідки головного лікаря комунального закладу «Міська лікарня № 1 ім. М.І. Пірогова», ОСОБА_8 проходила стаціонарне лікування в травматологічному відділенні лікарні, витрати на її стаціонарне лікування склали 704,76 грн. (а.с. 7).

Прокурор на підставі ст. 1206 ЦК України та 93-1 КПК України (1001-05) в інтересах комунального закладу просив відшкодувати за рахунок відповідача витрати медичної установи на лікування ОСОБА_8

Положеннями статей 1206 ЦК України та 93-1 КПК України (1001-05) передбачена відповідальність особи, яка вчинила злочин, відшкодувати витрати закладові охорони здоров'я на лікування потерпілого від цього злочину. Якщо лікування проводилося закладом охорони здоров'я, що є у державній власності, у власності Автономної Республіки Крим або територіальної громади, кошти на відшкодування витрат на лікування зараховуються до відповідного бюджету.

Разом з тим, розглядаючи справу, суди врахували, що відповідно до Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (1961-15) від 1 липня 2004 року цивільно-правова відповідальність ОСОБА_6 на момент вчинення злочину була застрахована відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Оскільки застрахованим транспортним засобом є зазначений автомобіль ГАЗ - 24, державний номер НОМЕР_1, то відповідно до вказаного полісу, страховик, яким є Страхова група «ТАС» в особі Севастопольської філії забезпечує відшкодування шкоди, завданої життю, здоров'ю та майну третіх осіб під час дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), що сталася за участі забезпеченого транспортного засобу - автомобіля ГАЗ - 24.

Згідно зі ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Зі змісту статей 23, 24 цього Закону вбачається, що шкодою, яка підлягає відшкодуванню страховиком, є шкода, пов'язана, зокрема з лікуванням потерпілого, а саме: обґрунтовані витрати, які пов'язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров'я, та інше.

Однак, вирішуючи спір, суди неповно встановили фактичні обставини справи, невірно визначили характер спірних правовідносин, що виникли між сторонами, а також правові норми, які підлягали до застосування. Встановивши, що відповідальність відповідача застрахована, в повному об'ємі, не перевірили страхового полісу, оскільки в матеріалах справи наявна лише копія першої сторінки, та не встановили, чи є страховим випадком подія, за якої було вчинено злочин. А також не перевірили, чи виплачувалась за вказаним полісом страхова сума та в якому розмірі.

Таким чином, суди не з'ясували, чи дійсно в даному випадку обов'язок відшкодувати вказані витрати може бути покладено на страхову компанію і дійшли передчасного висновку про наявність підстав для відмови в позові.

Крім того, відповідно до вимог ст. 33 ЦПК України місцевому суду необхідно було вирішити питання про залучення страховика до участі у справі в якості співвідповідача. Крім того, перевірити цивільну процесуальну дієздатність третьої особи у справі, оскільки, стороною у справі може бути лише юридична особа, якою філія не є (ст. 95 ЦК України).

За таких обставин рішення судів не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу першого заступника прокурора м. Севастополя задовольнити частково.

Рішення Балаклавського районного суду м. Севастополя від 11 листопада 2011 року та ухвалу апеляційного суду м. Севастополя від 14 грудня 2011 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.