Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Олійник А.С.

суддів: Амеліна В.І., Дербенцевої Т.П.,

Карпенко С.О., Нагорняка В.А.

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Нижньовербізької сільської ради та ОСОБА_4 про визнання незаконним та скасування рішення III сесії V демократичного скликання Нижньовербізької сільської ради від 22 серпня 2006 року, про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку на ім'я ОСОБА_4 та про відшкодування моральної щкоди,

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 12 жовтня 2010 року,

У січні 2010 року ОСОБА_3 звернулася до суду із вищезазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що за договором від 26 лютого 1997 року вона купила у ОСОБА_5 житловий будинок із

Справа № 1698 св 10

Доповідач Дербенцева Т.П.

господарськими будівлями і спорудами, що знаходилися у АДРЕСА_1, за яким була закріплена земельна ділянка площею 0,11 ґа. Право власності на будинок було зареєстровано на її ім'я у Коломийському

МБТІ та видано реєстраційне посвідчення. Куплений житловий будинок та господарські споруди перебували в аварійному стані, однак були придбані нею з метою будівництва в подальшому нового житлового будинку, у зв»язку з чим будинок нею знесено. Оскільки вона тривалий час доглядала за хворою матір»ю, земельною ділянкою за її згодою користувалися її родичі. Рішенням Нижньовербізької сільської ради від 22 серпня 2006 року земельна ділянка була передана у власність ОСОБА_4, про що вона, позивачка, довідалася у 2008 році.

Посилаючись на те, що спірна земельна ділянка перейшла у її власність на підставі ст.30 ЗК України, який був чинним на час придбання нею будинку, просила суд визнати незаконним та скасувати рішення III сесії V демократичного скликання Нижньовербізької сільської ради від 22 серпня 2006 року у частині передачі ОСОБА_4 спірної земельної ділянки площею 0,1339 ґа., визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку на ім'я ОСОБА_4, зобов'язати Нижньовербізьку сільську раду та ОСОБА_4 не чинити їй перешкоди у користуванні земельною ділянкою площею 0,1339 ґа, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

Крім того, позивачка просила стягнути з Нижньовербізької сільської ради на її користь 5000 грн. у відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним позбавленням її земельної ділянки, та судові витрати.

Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 11 червня 2010 року позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано рішення III сесії V демократичного скликання Нижньовербізької сільської ради від 22 серпня 2006 року у частині передачі ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,1339 ґа., визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку на ім'я ОСОБА_4, стягнуто з Нижньовербізької сільської ради на користь ОСОБА_3 судовий збір у сумі 8,5 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення у сумі 37 грн., зобов'язано Нижньовербізьку сільську раду та ОСОБА_4 не чинити перешкод ОСОБА_3 у користуванні земельною ділянкою площею, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 12 жовтня 2010 року скасовано рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 11 червня 2010 року та відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3

У касаційній скарзі ОСОБА_3 порушує питання про скасування рішення апеляційного суду Івано - Франківської області від 12 жовтня 2010 року та залишення в силі рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 11 червня 2010 року, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням апеляційним судом норм матеріального права.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що при придбанні позивачкою у 1997 році будинку до неї у власність перейшла земельна ділянка за адресою знаходження будинку на підставі ст.30 чинного на той час ЗК України, доказів на підтвердження наявності підстав для припинення права власності відповідачами не надано.

Скасовуючи рішення міськрайонного суду та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що позивач у встановленому законом порядку права користування чи права власності на земельну ділянку не набула, будинок, що знаходиться на цій ділянці, знесений, а сама ділянка не використовувалася за призначенням із 2002 року, тому орган місцевого самоврядування, розпоряджаючись спірною земельною ділянкою, діяв у межах своєї компетенції.

З таким висновком апеляційного суду погодитися не можна.

Відповідно до статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 214 ЦПК України встановлено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до вимог ст. 30 ЗК України, який був чинним на час укладення договору купівлі - продажу житлового будинку від 26 лютого

1997 року, при переході права власності на будівлі і споруди, разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених ст.67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі і

споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється у порядку відведення.

Судами встановлено, що на підставі договору купівлі - продажу від

26 лютого 1997 року позивачка стала власником житлового будинку із прибудинковими будівлями за адресою: АДРЕСА_1. Зазначений будинок позивачкою знесений.

Ухвалюючи нове рішення про відмову позивачці у позові, апеляційний суд у порушення ст. 212 ЦПК України не надав оцінки листу сільської ради від 13 червня 2008 року, із якого вбачається, що спірна земельна ділянка згідно із погосподарською книгою була зареєстрована за ОСОБА_6, рахунок був закритий у 1997 році. За даними погосподарської книги земельна ділянка рахується за будинком за адресою: АДРЕСА_1, тобто, за будинком, який придбала позивачка. Позивачка розібрала будинок, а земельна ділянка перейшла до фонду сільської ради ( а.с.21).

Судом не з»ясовано, чи приймалося рішення сільською радою

про надання спірної земельної ділянки у власність чи користування

ОСОБА_6, чи оспорювалося її право на земельну ділянку до продажу будинку позивачці, чи вилучалася земельна ділянка у ОСОБА_6, яке право на земельну ділянку перейшло до позивачки, за ким була зареєстрована земельна ділянка після закриття рахунку у погосподарській книзі на ім»я попереднього власника і до знесення будинку позивачкою, чи знятий будинок після його знесення із реєстрації в бюро технічної інвентаризації, на підставі якого документа і в якому році земельна ділянка перейшла до фонду сільської ради та чи перейшла.

З»ясування зазначених обставин має значення для вирішення спору.

Таким чином, допущені апеляційним судом порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи наведене, у відповідності до ст. 338 ЦПК України рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із направленням справи на новий розгляд до апеляційного суду.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Івано - Франківської області від 12 жовтня

2010 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.