6-16196св12 Про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності - 27.06.2012 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_6, третя особа: Перша Київська державна нотаріальна контора, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 28 листопада 2011 року та рішення апеляційного суду Київської області від 12 березня 2012 року,

У липні 2011 року ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_6 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності.

Позивачі посилались на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_8, який був батьком ОСОБА_3, ОСОБА_6 та матері позивачів ОСОБА_5 - ОСОБА_9 Позивачі зазначали, що 1/2 частина будинку АДРЕСА_1 належала ОСОБА_8 на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину від 7 серпня 1979 року. Згідно його заповіту від 1 жовтня 1985 року, посвідченого виконкомом Ворзельської селищної ради, він все своє майно заповідав своїй дружині ОСОБА_10, яка фактично прийняла спадщину після смерті чоловіка, але не отримала правовстановлюючі документи на спадщину, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_3 померла. Після її смерті спадкоємцями першої черги за законом були її діти ОСОБА_3, ОСОБА_9 та ОСОБА_6

У січні 1991 року всі спадкоємці подали заяви до Першої Київської державної нотаріальної контори про прийняття спадщини. 16 травня 2011 року позивач ОСОБА_3 при зверненні до Першої Київської державної нотаріальної контори дізналась, що у 2003 році відповідач, приховавши факт існування рідних сестер та прийняття ними спадщини після смерті матері, самостійно звернувся до Першої Київської державної нотаріальної контори за отриманням свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька, яке 20 серпня 2007 року йому було видане. Спадкоємець ОСОБА_9 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 і після її смерті спадкоємцями є її діти ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Враховуючи вказане, позивачі просили визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 20 серпня 2007 року, видане відповідачу Першою Київською державною нотаріальною конторою, та визнати за кожним із них та за відповідачем право власності по 1/8 частині будинку АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 28 листопада 2011 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 12 березня 2012 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_11 задоволено частково, рішення Ірпінського міського суду Київської області від 28 листопада 2011 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане ОСОБА_6 державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори Василевською О.П. 20 серпня 2007 року, зареєстроване в реєстрі за №7-856. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення суду першої інстанції та рішення апеляційного суду, з підстав неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_8, який доводився батьком ОСОБА_3, ОСОБА_6 та ОСОБА_9.

ОСОБА_9 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 і після її смерті спадкоємцями є її діти - позивачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5

ОСОБА_8 належала на праві власності 1/2 частина житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 7 серпня 1979 року. За заповітом, посвідченим 1 жовтня 1985 року виконкомом Ворзельської селищної ради, все своє майно ОСОБА_8 заповів дружині ОСОБА_10, яка ІНФОРМАЦІЯ_4 померла, не отримавши правовстановлюючих документів на спадщину.

ОСОБА_10 не зверталась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті чоловіка ОСОБА_8

17 липня 2003 року Першою Київською державною нотаріальною конторою відповідачу ОСОБА_6 видане свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті його батька ОСОБА_8 на автомобіль; 6 листопада 2003 року - свідоцтво про право на спадщину за законом на гаражний бокс НОМЕР_1 у гаражно-будівельному кооперативі; 20 серпня 2007 року - свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що 1/2 частина будинку АДРЕСА_1 не була спільним майном подружжя ОСОБА_8, які проживали в м. Києві, оскільки спадкове майно знаходилось у смт. Ворзелі, а тому суд першої інстанції вважав, що ОСОБА_10 не вступила в управління та володіння спадковим майном. Судом також зазначено, що спадкова справа №641 на майно померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 оформлена Першою Київською державною нотаріальною конторою за заявою відповідача ОСОБА_6 від 17 липня 2003 року, в якій міститься запис нотаріуса про встановлення факту прийняття ним спадщини наявністю у спадкоємця технічного паспорту на легковий автомобіль, що належав спадкодавцю.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що встановлений нотаріусом факт прийняття спадщини відповідачем ОСОБА_6 після смерті його батька ОСОБА_8, який згідно заповіту від 1 жовтня 1985 року заповів своє майно ОСОБА_10, не може бути підставою для успадкування ним майна померлого ОСОБА_8, оскільки спадкове майно заповідач заповів іншій особі і фактичний вступ в управління або володіння спадковим майном відповідачем ОСОБА_6 не породжує юридичних наслідків щодо виникнення у нього права на спадщину, яка відкрилась внаслідок смерті його батька.

Згідно з ч. 1 ст. 548 ЦК УРСР (1963 року) для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв.

Відповідно до ст. 549 ЦК УPCP (1963 року) визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління чи володіння спадковим майном.

1 жовтня 1985 року виконавчим комітетом Ворзельської селищної ради посвідчено заповіт ОСОБА_8, за яким він все своє майно заповідав своїй дружині ОСОБА_10

Згідно матеріалів спадкової справи №641 на майно померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8, оформленої Першою Київською державною нотаріальною конторою, місцем проживання спадкодавця ОСОБА_8 до дня своєї смерті була квартира АДРЕСА_2

Подружжя ОСОБА_8 проживало у м. Києві, що вказує на вступ в управління та володіння спадковим майном ОСОБА_10

Отже, апеляційний суд дійшов вірного висновку про те, що ОСОБА_10, будучи спадкоємцем за заповітом ОСОБА_8, прийнявши частину спадщини, фактично прийняла всю спадщину після смерті свого чоловіка.

Апеляційний суд, з'ясувавши обставини справи, оцінивши наявні у матеріалах справи докази та надавши їм належну оцінку, дійшов вірного висновку про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, видане ОСОБА_6 державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контри Василевською О.П. 20 серпня 2007 року, оскільки встановлений нотаріусом факт прийняття спадщини відповідачем ОСОБА_6 після смерті його батька ОСОБА_8, який згідно заповіту від 1 жовтня 1985 року заповів своє майно ОСОБА_10, не може бути підставою для успадкування ним майна померлого ОСОБА_8, оскільки спадкове майно заповідач заповів іншій особі і фактичний вступ в управління або володіння спадковим майном відповідачем ОСОБА_6 не породжує юридичних наслідків щодо виникнення у нього права на спадщину, яка відкрилась внаслідок смерті його батька.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

З урахуванням вказаних норм, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги та вважає, що рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги про неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права безпідставні.