Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Олійник А.С.,

суддів: Амеліна В.І., Попович О.В.,

Нагорняка В.А., Черненко В.А.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи: Дніпропетровська районна державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Кудрявцева Т.М, про визнання частково недійсним договору дарування, визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку у порядку спадкування за законом за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 січня 2012 року,

У січня 2011 року позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4 про визнання частково недійсним договору дарування, визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку у порядку спадкування за законом.

Позивач обґрунтовував свої позовні вимоги тим, що його батьки - ОСОБА_6 та ОСОБА_7 спільно побудували будинок АДРЕСА_1, як у період фактичних шлюбних відносин із 1972 року, так і у період шлюбу із 1978 до 1988 року. Вказаний будинок був оформлений на ОСОБА_6, який за життя не заперечував права своєї дружини ОСОБА_7 на 1/2 частини цього будинку. ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, а ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року. Після смерті матері він звернувся у нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини, але дізнався, що ОСОБА_6 за життя подарував ОСОБА_4 спірний будинок.

Оскільки його мати мала право на 1/2 частину домоволодіння, тому позивач просив визнати частково недійсним договір дарування спірного будинку від 20 березня 2009 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 та визнати за ним право власності на 1/2 частину цього будинку в порядку спадкування за законом після ОСОБА_7, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 25 жовтня 2011 року у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, про визнання частково недійсним договору дарування, визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку в порядку спадкування за законом відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 січня 2012 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 25 жовтня 2011 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано частково недійсним договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 від 20 березня 2009 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 та посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кудрявцевою Т.М., зареєстрований в реєстрі №616. Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після ОСОБА_7, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення апеляційного суду, з підстав неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення апеляційного суду не відповідає вказаним вимогам.

Судами встановлено, що батько позивача ОСОБА_6 звернувся до виконкому Дніпропетровської районної ради депутатів трудящих для отримання земельної ділянки під будівництво житлового будинку та згідно рішення виконкому Дніпропетровської районної Ради депутатів трудящих Дніпропетровської області №493 від 19 грудня 1973 року ОСОБА_6 було відведено земельну ділянку площею 700 кв. м. для будівництва житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1. У зв'язку зі зміною нумерації адресу було змінено з АДРЕСА_1.

11 лютого 1974 року виконком Дніпропетровської районної ради депутатів трудящих Дніпропетровської області уклав із ОСОБА_6 договір про надання в безстрокове користування земельної ділянки за вказаною адресою для будівництва індивідуального житлового будинку на праві особистої власності, який було нотаріально посвідчено державним нотаріусом Дніпропетровської районної державної нотаріальної контори Старостіною Н.І. 11 лютого 1974 року, реєстр №2-13.

3 серпня 1978 року ОСОБА_7 та ОСОБА_6 зареєстрували шлюб, який було розірвано 11 січня 1988 року.

ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

20 березня 2009 року ОСОБА_6 уклав з ОСОБА_4 договір дарування жилого будинку, посвідчений приватним нотаріусом.

Відповідно до свідоцтва про смерть ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірне домоволодіння є особистою приватною власністю ОСОБА_6, оскільки право власності набувається із моменту введення будинку в експлуатацію та затвердження вказаного акту рішенням органу місцевого самоврядування. Тобто, ОСОБА_6 набув право власності на спірне домоволодіння після розірвання шлюбу із ОСОБА_7 Також, за ОСОБА_9 рішенням Підгородненської міської ради було затверджене переобладнання у будинку у 2004 року, тобто у час коли він не перебував у шлюбі із ОСОБА_7 та не знаходився у шлюбних відносинах.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що подружжя ОСОБА_7 перебували у зареєстрованому шлюбі із 1978 року до 1988 року, а будинок будували, перебуваючи у зареєстрованому шлюбі. ОСОБА_7 після розірвання шлюбу продовжувала проживати в будинку і користувалася ним. При цьому, суд апеляційної інстанції вважав, що ті обставини, що ОСОБА_7 у встановленому порядку право власності на частину будинку не оформила, за життя не зверталась до суду із позовом про поділ майна подружжя чи визнання домоволодіння спільним майном подружжя, не можуть бути підставою для висновку про відсутність у неї права на частину у спільному майні. Суд дійшов висновку про те, що позивач є спадкоємцем 1/2 частини домоволодіння, яка належала його померлій матері, відповідно до вимог ст.ст. 1218, 1261, 1269 ЦК України, оскільки він у встановленому законом порядку своєчасно звернувся до нотаріальної контори із заявою. Оскільки ОСОБА_6 міг подарувати тільки 1/2 частину належного йому домоволодіння, вважав, що договір дарування житлового будинку від 20 березня 2009 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_4, підлягає визнанню частково недійсним.

Згідно зі ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

ОСОБА_3 є сином померлої ОСОБА_7 і відповідно до ст. 1261 ЦК України відноситься до спадкоємців першої черги за законом на майно померлої матері ОСОБА_7, яке належало спадкодавцю у порядку ст. 1218 ЦК України, на момент відкриття спадщини.

Згідно п. 9 договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку від 11 лютого 1974 року після закінчення будівництва побудовані на земельній ділянці будівлі вступають в експлуатацію та стають особистою власністю забудовника після введення приймальною комісією місцевої Ради депутатів трудящих повної готовності зведених будівель, затвердженої актом комісії.

У 1997 році актом прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом житлового будинку та господарських будівель індивідуального забудовника житловий будинок житловою площею 48,7 кв. м, загальною площею 74 кв. м. із господарськими будівлями: літня кухня, сарай, вбиральня, літній душ прийняті в експлуатацію. Вказаний акт затверджено рішенням Підгородненської міської Ради народних депутатів №130 від 18 червня 1997 року, тобто майже через десять років після розірвання шлюбу між ОСОБА_7 та ОСОБА_6

Після введення будинку в експлуатацію, право власності на нього зареєстроване 9 липня 1997 року Новомосковським МБТІ за реєстраційним номером №6731 в реєстровій книзі №35 на ім'я ОСОБА_6

За таких обставин, суд першої інстанцій прийшов до правильного висновку про відсутність правових підстав для спадкування позивачем Ѕ частини спірного нерухомого майна після смерті ОСОБА_7 та відсутність підстав для визнання договору дарування частково недійсним, оскільки ОСОБА_6 розпоряджався майном, яке належало йому на праві особистої приватної власності.

Суд першої інстанції, вирішуючи даний спір, правильно застосував норми матеріального права у спірних правовідносинах.

Суд апеляційної інстанції вищевказаних обставин та норм чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, не врахував, помилково скасувавши рішення суду першої інстанції.

Наведене свідчить, що апеляційним судом неправильно застосовано норми матеріального права.

Згідно ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

За таких обставин рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, рішення суду першої інстанції - залишенню в силі.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 січня 2012 року скасувати, рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 25 жовтня 2011 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.