6-49221св13 Про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку - 12.02.2014 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Дніпропетровського міжрайонного природоохоронного прокурора в інтересах держави в особі Державного управління з охорони навколишнього природного середовища до Кіровської селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, відділу Держкомзему у Дніпропетровському районі та ОСОБА_3 про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, за касаційною скаргою заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Державного управління з охорони навколишнього природного середовища на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 жовтня 2013 року,

У січні 2009 року Дніпропетровський міжрайонний природоохоронний прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі Державного управління з охорони навколишнього природного середовища з позовом, у якому просив визнати недійсним державний акт серії ЯА № 178262 на право власності на земельну ділянку площею 0,1228 га, розташовану по АДРЕСА_1 й призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку, виданий ОСОБА_3 з порушенням порядку відведення земельної ділянки, оскільки вона згаходиться в прибрежній смузі; скасувати реєстрацію зазначеного державного акту в Книзі реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі та в електронному реєстрі; заборонити ОСОБА_3 користуватись вказаною земельною ділянкою.

Свої вимоги прокурор обґрунтовував тим, що рішенням XXII сесії IV скликання Кіровської селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області "Про приватизацію земельних ділянок" від 23 березня 2005 року ОСОБА_3 надана у власність земельна ділянка площею 0,1500 кв. м по АДРЕСА_1.

На підставі вказаного рішення 08 липня 2005 року ОСОБА_3 отримала державний акт серії ЯА № 178262 на право власності на земельну ділянку площею 0,1228 га по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, яку 22 березня 2006 року продала ОСОБА_4

У подальшому на підставі протесту, внесеного прокурором, рішення Кіровської селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області "Про приватизацію земельних ділянок" від 23 березня 2005 року скасовано рішенням Кіровської селищної ради № 127 від 12 грудня 2006 року.

Враховуючи наведене, а також те, що вказана вище земельна ділянка є природоохоронною територією, просив задовольнити позов.

Заочним рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 20 квітня 2011 року позов задоволено.

Визнано недійсним державний акт серії ЯА № 178262 на право власності на земельну ділянку площею 0,1228 га, розташовану по АДРЕСА_1, що виданий ОСОБА_3, та скасовано його реєстрацію в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі та в електронному реєстрі за № 010512001695.

Вирішено питання про судові витрати.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 жовтня 2013 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове про відмову в задоволенні позову.

У касаційній скарзі заступник прокурора Дніпропетровської області просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишити в силі рішення місцевого суду 20 квітня 2011 року, мотивуючи свою вимогу порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно із частиною 2 статті 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої інстанції або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Під час розгляду справи судами становлено, що рішенням XV сесії XXIV скликання Кіровської селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області від 09 квітня 2004 року "Про дозвіл будівництва (перестройки) індивідуального житлового будинку" ОСОБА_3 виділена земельна ділянка в АДРЕСА_1 розміром 1500 кв. м для будівництва житлового будинку (а.с. 5).

На підставі рішення 22 сесії 4 скликання Кіровської селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області від 23 травня 2005 року ОСОБА_3 передана у власність земельна ділянка площею 0,1228 га по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку. На підставі вказаного рішення ОСОБА_3 видано державний акт на право власності на зазначену земельну ділянку серії ЯА № 178262, що зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів н право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010512001695 (а.с. 6).

Рішенням 9-ї сесії п'ятого скликання Кіровської селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області від 12 грудня 2006 року № 127 "Про розгляд протесту прокурора Дніпропетровської міжрайонної природоохоронної прокуратури" від 06 листопада 2006 року на рішення Кіровської селищної ради від 23 березня 2005 року "Про приватизацію земельних ділянок" задоволено протест прокурора та скасовано рішення Кіровської селищної ради.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки рішення XXII сесії IV скликання Кіровської селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області "Про приватизацію земельних ділянок" від 23 березня 2005 року, яким ОСОБА_3 передана для будівництва та обслуговування житлового будинку земельна ділянка площею 0,1228 га по вул. АДРЕСА_1, скасовано на підставі протесту прокурора, то державний акт на право власності на зазначену земельну ділянку, виданий відповідачці на його підставі, є недійсним.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд, посилаючись на те, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення та вносити до них зміни, виходив з того, що скасування рішення XXII сесії IV скликання Кіровської селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області "Про приватизацію земельних ділянок" від 23 березня 2005 року може бути здійснено лише на підставі судового рішення.

Колегія погоджується з таким висновком судів.

Так, порядок припинення прав на землю регулюється главою 22 ЗК України (2768-14) .

Орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених ст. 140- 149 ЗК України. Пленум Верховного Суду України в п. 8 постанови від 16 квітня 2004 року № 7 (va007700-04) "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ (у редакції постанови Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року №2 (v0002700-10) ) роз'яснив, що при вирішенні в судовому порядку питання про недійсність документів, виданих на підставі переглянутого рішення органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування про скасування свого рішення, за яким земельна ділянка була неправомірно одержана у власність чи користування, слід враховувати Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року (v007p710-09) № 7-рп (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), відповідно до п. 5 мотивувальної частини якого органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Згідно позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (v007p710-09) (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), орган місцевого самоврядування має право приймати рішення, вносити до них зміни та/чи скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України (254к/96-ВР) та Законами України.

Відповідно до ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції України (254к/96-ВР) або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання. (п.5 рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (v007p710-09) ).

Звертаючись до суду, прокурор обґрунтовував свої вимоги порушенням норм водного законодавства.

Відповідно до ст. 88 Водного кодексу України з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смути.

Статтею 87 Водного кодексу України визначено, що зовнішні межі водоохоронних зон визначаються за спеціально розробленими проектами.

Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 5 порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 486 від 08 травня 1996 року (486-96-п) (далі - Порядок), розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації Проекти цих зон розробляються на замовлення органів водного господарства та інших спеціально уповноважених органів, узгоджуються з органами Мінекоресурсів, Держводгоспу, Держкомзему, власниками землі, землекористувачами і затверджуються відповідними місцевими органами державної виконавчої влади та виконавчими комітетами рад.

У межах водоохоронних зон виділяються землі прибережних захисних смуг та смуги відведення з особливим режимом їх використання відповідно до статей 88- 91 Водного кодексу України (п.4 Порядку).

Пунктом 10 Порядку передбачено, що на землях міст і селищ міського типу розмір водоохоронної зони, як і прибережної захисної смуги, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови.

Таким чином, фактичні розміри і межі прибережних захисних смуг існують не в силу їх законодавчого закріплення, а для визначення, встановлення та закріплення меж прибережної захисної смуги, та як наслідок віднесення цієї території до земель водного фонду. Законодавством України передбачений відповідний порядок, який полягає у розробці відповідного проекту та виділення на його підставі земель водоохоронних зон та прибережних захисних смуг. Віднесення спірних земельних ділянок до земель прибережної захисної смуги та категорії земель водного фонду, без відповідних доказів, що підтверджували б існування таких обставин, є порушенням ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України.

Матеріали цивільної справи не містять доказів того, що спірна земельна ділянка не відносилась до житлового масиву і мала інше цільове призначення.

З огляду на вищенаведене, правильним є висновок апеляційного суду про відмову в задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги про невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права не ґрунтуються на матеріалах справи, що відповідно до ст. 337 ЦПК України є підставою для відхилення касаційної скарги.

Не заслуговують на увагу й посилання в скарзі на Порядок розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року № 677 (677-2004-п) , оскільки оспорювань рішення селищної ради було прийнято 09 квітня 2004 року, тобто до затвердження вказаного вище Порядку розроблення проектів землеустрою.