Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Нагорняка В.А.,

суддів: Амеліна В.І.,

Гончара В.П.,-

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про встановлення сервітуту та визначення оплати за його користування за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Запорізької області від 24 січня 2012 року,

У травні 2010 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю.

В обґрунтування позову зазначала, що житловий будинок АДРЕСА_1 на праві особистої власності належав ОСОБА_4, земельна ділянка, яка первинно зареєстрована за житловим будинком, була площею 990 кв.м.

За свого життя ОСОБА_4 виділив своїй доньці ОСОБА_5 350 кв.м. земельної ділянки для будівництва житлового будинку, про що є договір про надання у її безстрокове користування земельної ділянки для будівництва житлового будинку від 16 травня 1956 року у розмірі 350 кв.м.

Рішенням виконкому Запорізької міської ради №757 від 15 жовтня 1953 року за будинком АДРЕСА_1, що належав ОСОБА_4, закріплена земельна ділянка площею 640 кв.м.

У 1962 році будинок АДРЕСА_2, що був збудований ОСОБА_5 було прийнято до експлуатації.

У генплані земельної ділянки, який був затверджено архітектором м. Запоріжжя 12 травня 1956 року, вказано, що ОСОБА_5 для проходу до свого будинку надано проїзд розміром 3,0 м.

Після смерті ОСОБА_4, його спадкоємцем стала дружина ОСОБА_6, яка отримала спадщину у вигляді житлового будинку АДРЕСА_1 згідно свідоцтва на спадщину по закону від 31 січня 1978 року з земельною ділянкою площею 640 кв.м.

Після смерті ОСОБА_5 спадщину отримав її син ОСОБА_7, який продав будинок АДРЕСА_1 позивачці ОСОБА_2

ОСОБА_2 з урахуванням уточнень позовних вимог, просила визначити порядок користування ділянкою загального користування проїздом розміром 35,2 х 3,0 м. згідно плану фасаду, виданого управлінням головного архітектора м. Запоріжжя 12 травня 1956 року на ім'я ОСОБА_5 житлового будинку АДРЕСА_1; усунути перешкоди у користуванні власністю, зобов'язати відповідача не чинити перешкоди у користуванні проїздом, який на цей час є загальним проїздом до житлового будинку АДРЕСА_1; знести металеву хвіртку без номеру (зі сторони вул. Епронівської у м. Запоріжжі), частину цегляного паркану №7 по ширині проїзду загального користування 35,2 х 3,0 м., згідно технічного паспорту, виданого ЗМБТІ на ім'я ОСОБА_3 27 березня 2007 року, знести металеву хвіртку №9 з бетонним ганком, так як відповідач має окремий вихід та виїзд на вул. Епронівську у м. Запоріжжі; зобов'язати відповідача не користуватися вказаним проїздом, так як даний проїзд призначався до житлового будинку АДРЕСА_1 для власника ОСОБА_5, передати їй проїзд площею 35,2 х 3 м. для користування; зобов'язати відповідача прибрати зелені насадження - дерева, кущі, клумби, які мають бетонні бордюри та перешкоджають проїзду та проходу, прибрати водопровідний гусак, який знаходиться на висоті 80 см. від землі та виходить із колодязя №3; зобов'язати відповідача не чинити на неї морального тиску шляхом погроз та образ та надати їй можливість користуватися своїми правами власника житлового будинку та земельної ділянки.

ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про встановлення сервітуту та визначення оплати за його користування.

ОСОБА_3 зазначав, що його діду ОСОБА_4 у 1938 році було виділено земельну ділянку площею 990 кв.м. для будівництва житлового будинку та ведення особистого господарства. У 1953 році він виділив земельну ділянку площею 350 кв.м. своїй дочці ОСОБА_5 для будівництва житлового будинку. Рішенням виконкому Запорізької міської ради №757 від 15 жовтня 1953 року за будинком АДРЕСА_1 була закріплена земельна ділянка площею 640 кв.м., а за будинком АДРЕСА_1 - земельна ділянка площею 350 кв.м.

У зв'язку з тим, що підхід до будинку АДРЕСА_1 можливо було здійснити лише через ділянку АДРЕСА_1, попередні власники домовилися про надання права власнику будинку АДРЕСА_1 проходити до свого будинку по доріжці, що проходить через ділянку, що відноситься до житлового будинку АДРЕСА_1, та про порядок користування цією доріжкою.

У зв'язку з тим, що встановлення права сервітуту у вигляді проходу обмежує можливості використання цієї ділянки (вона могла бути використана під город, забудову та інше), користувачеві цієї ділянки завдається шкода, яка повинна бути відшкодована відповідачем за зустрічним позовом у вигляді встановлення плати за користування сервітутом.

Позивач за зустрічним позовом просив встановити право ОСОБА_2 на користування частиною земельної ділянки, що належить йому на праві користування розміром 35,2 х 0,5 м. у межах, що фактично склалися для проходу та проїзду на велосипеді; визначити плату за користування сервітутом у розмірі 141 грн. на місяць. Зобов'язати ОСОБА_2 не перешкоджати йому у здійсненні ним права на приватизацію земельної ділянки, у зв'язку з чим відкликати свою заяву з управління земельних ресурсів Запорізької міської ради з вимогою про припинення приватизації його земельної ділянки і підписати акт погодження меж з ним. Стягнути з ОСОБА_2 на його користь судові витрати.

У подальшому позивач за зустрічним позовом частково зменшив свої позовні вимоги та просив відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, встановити право ОСОБА_2 на користування частиною земельної ділянки розміром 35,2 х 0,5 м. у межах, що фактично склалися для проходу та проїзду на велосипеді, яка знаходиться у його користуванні, стягнути з ОСОБА_2 на свою користь 51 грн. сплаченого держмита та 120 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення розгляду справи. Від іншої частини позовних вимог відмовився.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 7 листопада 2011 року позов ОСОБА_2 задоволено частково, зобов'язано ОСОБА_3 передати у користування ОСОБА_2 проїзд площею 35,2 х 3 м. Зобов'язано ОСОБА_3 знести з проїзду, який належить ОСОБА_2, паркан №1, металеву хвіртку №2, водопровід № 3. В інший частині позову відмовлено. У задоволенні зустрічному позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про встановлення сервітуту відмовлено у повному обсязі.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 24 січня 2012 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково, рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 7 листопада 2011 року в частині часткового задоволення первісного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю та зобов'язання ОСОБА_3 передати у користування ОСОБА_2 проїзд площею 35,2 х 3 м., а також про знесення з проїзду, який належить ОСОБА_2, паркану №1, металеву хвіртку №2, водопровід № 3 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у позові. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню.

Згідно ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення може бути неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині часткового задоволення первісного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю та зобов'язання ОСОБА_3 передати у користування ОСОБА_2 проїзд площею 35,2 х 3 м., а також про знесення з проїзду, який належить ОСОБА_2, паркану №1, металевої хвіртки №2, водопроводу № 3, суд апеляційної інстанції вірно визначився з характером спірних правовідносин і дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову у цій частині.

Із матеріалів касаційної скарги, змісту оскаржуваного рішення апеляційного суду вбачається, що скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначеного судового рішення.

Неправильного застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права при розгляді даної справи судом апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись ст. ст. 332, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення апеляційного суду Запорізької області від 24 січня 2012 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.