Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Олійник А.С.,

суддів: Амеліна В.І., Карпенко С.О.,

Гончара В.П., Нагорняка В.А.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про відшкодування майнової та моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 24 жовтня 2011 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 9 лютого 2012 року,

У листопаді 2005 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Позивач просив стягнути з відповідачів на свою користь суму коштів у розмірі 6 000,00 грн. у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, завданої його майну, а саме: внаслідок дій відповідачів, які самовільно забрали належних йому двох цуценят породи «англійський бульдог».

У подальшому позивач збільшив свої позовні вимоги та просив стягнути вказану суму з урахуванням індексу інфляції. При цьому позивач вважав, що діями відповідачів йому завдано моральну шкоду, яку він оцінює в розмірі 4 000,00 грн. Також просив стягнути з відповідачів в солідарному порядку судові витрати.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 24 жовтня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 9 лютого 2012 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 солідарно на користь ОСОБА_3 у відшкодування матеріальної шкоди 6 000,00 грн. та 60 грн. судового збору. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, з підстав неправильного застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 є професійним кінологом і займається розведенням собак породи «англійський бульдог» та з 2003 року є членом Кінологічної спілки України. Відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 також є членами Кінологічної спілки України з 2005 року та 2001 року відповідно. Між ОСОБА_3 та відповідачами ОСОБА_4 і ОСОБА_5 була усна домовленість щодо в'язки собак породи «англійський бульдог». У 2002 році собака позивача ОСОБА_3 ощенилася. У листопаді 2002 року відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_6 у відсутність позивача та без його згоди забрали двох цуценят.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що між сторонами виникли цивільно-правові договірні відносини, які не були оформлені належним чином. Оскільки ОСОБА_4 та ОСОБА_6 безпідставно заволоділи двома цуценятами породи «англійський бульдог», які належали позивачу, відповідачі, на підставі ст.ст. 440, 451 ЦК УРСР 1963 року, повинні солідарно нести відповідальність за завдану позивачу шкоду у розмірі 6 000 грн.

Проте повністю погодитись із такими висновками судів не можна, оскільки суди дійшли їх із порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 440 ЦК УРСР 1963 року шкода, заподіяна особі або майну громадянина, а також шкода, заподіяна організації, підлягає відшкодуванню особою, яка заподіяла шкоду, у повному обсязі, за винятком випадків, передбачених законодавством Союзу РСР.

Вищевказана норма регулює позадоговірні зобов'язання, підставою яких є неправомірні юридичні дії - делікти.

Із матеріалів справи та встановлених судами обставин убачається, що в'язка собак відбулася за домовленістю сторін у справі.

Проте, суди, вирішуючи справу, належним чином не визначилися з характером спірних правовідносин та встановивши, що між сторонами виникли цивільно-правові договірні відносини, які не були оформлені належним чином, застосували до спірних правовідносин ст. 440 ЦК УРСР, отже дійшли взаємовиключних висновків.

При цьому, суди не встановили фактичних обставин справи та належним чином не перевірили доводи сторін, не надали оцінку доказам у їх сукупності.

Згідно із ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтованим є висновок судів про те, що відповідачі не надали належні та допустимі докази про домовленість між сторонами про взаєморозрахунок після в'язки собак і народження цуценят, а також не спростували доводи позивача про безпідставне заволодіння ними цуценятами.

Водночас, дійшовши висновку про відшкодування шкоди у розмірі 6 000 грн., суди належним чином його не мотивували.

Так, в апеляційній скарзі ОСОБА_4 вказував, що цуценята не мають документів про їх походження, а тому не можуть бути оцінені за вартістю, відповідно до довідки Кінологічної спілки України.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначені доводи не спростував та обмежився посиланням, що такі доводи до уваги не бере.

Поза увагою апеляційного суду залишилися довідка Кінологічної спілки України №142-08 від 11 листопада 2008 року, відповідно до якої ОСОБА_3, будучи членом Кінологічної спілки України, не є заводчиком та ніколи не оформляв документи на передбачувані помети цуценят від своїх собак у встановленому порядку; при так званих «незапланованих в'язках» собак взаєморозрахунки узгоджуються в усній формі та ґрунтуються на довірі та порядності сторін.

Крім того, у вищевказаній довідці зазначено, що цуценята будь - якої породи, в тому числі породи «англійський бульдог», не оформлені у встановленому порядку, згідно племінного положення Кінологічної спілки України, та на яких відсутні документи встановленого зразка, є безпородними та ринкової вартості не мають (а.с.164).

Із довідки Кінологічної спілки України (без дати), яку було видано ОСОБА_3, вбачається, що вартість цуценяти породи «англійський бульдог» встановлюється заводчиком у залежності від походження, якості, віку та становить у середньому від 3000 грн. (а.с.9).

Поза увагою суду залишилися положення Кінологічної спілки України, затвердженого на засіданні Президії від 15 грудня 2007 року, відповідно до яких визначається вартість собак, які мають документи Кінологічного союзу України та зареєстровані в племінній книзі Кінологічної спілки України (а.с.147).

Зазначеним письмовим доказам апеляційний суд належної оцінки не дав, і не з'ясував, чи може визначатись вартість цуценят відповідно до довідки Кінологічної спілки України, з урахуванням того, що позивач у 2002 році не був членом Кінологічної спілки України.

З огляду на наведене, судами першої й апеляційної інстанцій не встановлені правові підстави для задоволення позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 214, 303, 316 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, не надав належної оцінки доказам у справі, не встановив характер спірних правовідносин, які виникли між сторонами, а тому дійшов передчасного висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Оскільки порушення норм процесуального права, допущені судом апеляційної інстанції, унеможливлюють встановлення фактичних обставин справи, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справах

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду м. Києва від 9 лютого 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.