6-6839ск12 Про виселення та зняття з реєстраційного обліку - 30.05.2012 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, сектору ГІРФО Ленінського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області про виселення та зняття з реєстраційного обліку, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 11 жовтня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 26 січня 2012 року,-

У травні 2011 року ОСОБА_3 звернувся з позовом до суду з вимогою виселити ОСОБА_5 із житлового приміщення: квартири АДРЕСА_1, а також, зняти останню з реєстрації за вказаною адресою, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що проживаючи у спірній квартирі відповідач поводить себе по відношенню до нього агресивно, чинить сварки, чим робить співжиття у квартирі неможливим та перешкоджає у користуванні спірної квартирою.

Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 11 жовтня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 26 січня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено повністю, виселено ОСОБА_5 із житлового приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1; зобов'язано сектор ГІРФО Ленінського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області зняти ОСОБА_5 з реєстраційного обліку.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, та заперечення на неї, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про задоволенні позовних вимог суд першої інстанції з висновками якого погодився й апеляційний суд виходили з того, що відповідач систематично порушує правила співжиття, чим робить неможливим подальше проживання позивача з нею в одній квартирі, за що неодноразово притягувалась до адміністративної відповідальності; крім того, вжиті щодо відповідача заходи впливу не дали позитивних результатів, у зв'язку з чим ОСОБА_5. відповідно до вимог ст. 116 ЖК України підлягає виселенню без надання іншого жилого приміщення.

Разом з цим, таких висновків суди дійшли без повного з'ясування обставин справи.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Наведеним вимогам ухвалені у справі рішення не відповідають.

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_3, на підставі ордеру від 22 грудня 1992 року, було надано кімнату АДРЕСА_1 сторони з 1999 року по червень 2011 року перебували в зареєстрованому шлюбі, та з 2000 року по даний час проживають в спірній квартирі, яка належить їм на праві користування.

Крім того, судом також встановлено та не заперечувалось сторонами в судовому засіданні, що з 2008 року ОСОБА_3 та ОСОБА_5 фактично припинили шлюбні стосунки та не ведуть спільного господарства, проте досі проживають у спірній квартирі.

Відповідно до вимоги діючого законодавства підстави виселення членів сім'ї (колишніх членів сім'ї) передбачені статтею 157 ЖК України та ч.1 ст. 116 ЖК України.

Зокрема, виселення відповідно до ч. 1 ст. 116 ЖК України може мати місце, якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультативними, виселення винних на вимогу власника або інших заінтересованих осіб проводиться без надання іншого жилого приміщення.

Таким чином, для застосування норми цієї статті необхідна наявність двох умов: систематичне порушення правил співжиття, а також вжиття заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів.

Під заходами впливу мається на увазі заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів тощо.

Вирішуючи спір та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 на підставі ст. 116 ЖК України, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, у порушення вимог на вищезазначені норми закону уваги не звернув, не навів достатніх мотивів, за якими вважає вимоги доведеними, а також не встановив та не зазначив у чому полягає порушення відповідача.

Виселяючи відповідача із спірної квартири, судом першої інстанції також не у повній мірі з'ясовано питання щодо систематичності порушення відповідачкою правил співжиття та з урахуванням вимог ст. 116 ЖК України не надано належного обґрунтування щодо не взяття до уваги наданих відповідачкою постанов про відмову в порушенні щодо неї кримінальної справи від 11 серпня 2011 року, від 30 серпня 2011 року, від 20 вересня 2010 року, в яких вказано про те, що зазначені позивачем факти щодо її неналежної поведінки не підтверджені, а також належним чином не з'ясовано питання про те, чи можуть бути існуючі між сторонами сварки доказом систематичного порушення відповідачкою правил співжиття й відповідно підставою для виселення.

Також, залишено без належної уваги суду пояснення ОСОБА_5. про те, що вона має право користування спірною кімнатою, оскільки є колишнім членом сім'ї наймача.

Право користування жилим приміщенням у гуртожитку такого члена сім'ї (або колишнього члена сім'ї) є похідним від права особи, якій у встановленому порядку виданий спеціальний ордер для проживання.

Таким чином, закріплені в ст. 116 ЖК України гарантії не можуть бути застосовані при вирішенні спору про виселення з гуртожитку громадян.

Апеляційний суд на зазначені порушення норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції уваги не звернув.

Враховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, повністю не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України, -

Касаційну скаргу ОСОБА_5 - задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 11 жовтня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 26 січня 2012 року - скасувати.

Цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, сектору ГІРФО Ленінського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області про виселення та зняття з реєстраційного обліку передати на новий розгляд до суду першої інстанції.