6-48724св11 Про стягнення коштів за договором позики - 30.05.2012 Прийняття

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення коштів, за касаційною скаргою ОСОБА_4, ОСОБА_5 в особі представника ОСОБА_7 на рішення апеляційного суду Київської області від 07 грудня 2011 року,

У лютому 2010 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення коштів, посилаючись на те, що 17 жовтня 2004 року позичила ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 2 млн. 200 тис. доларів США, 22 жовтня 2004 року - 800 тис. доларів США, 1 вересня 2005 року - 400 тис. євро строком на 1 рік зі сплатою 17 процентів річних. Позикові відносини були оформлені відповідними розписками, якими передбачалась можливість пролонгації строку повернення позики. Оскільки відповідачі своїх зобов'язань не виконали, ОСОБА_3 просила стягнути з відповідачів 53 357 623 грн. 48 коп., яка розрахована відповідно до офіційного курсу валют НБУ станом на 29 січня 2010 року та понесені судові витрати.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 17 серпня 2011 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики в розмірі 17 623 187 грн. 43 коп., судові витрати в розмірі 1 820 грн., а всього 17 625 007 грн. 43 коп. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 07 грудня 2011 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 17 серпня 2011 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 заборгованість у розмірі 52 717 308 грн. 80 коп. Вирішено питання про судові витрати у справі.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, ОСОБА_5 в особі представника ОСОБА_7 просять скасувати рішення апеляційного суду, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення місцевого суду та задовольняючи позов ОСОБА_3., апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_4, ОСОБА_6 і ОСОБА_5 є солідарними боржниками за трьома договорами позики, отримали грошові кошти у спільну сумісну власність, а тому мають спільно відповідати. Оскільки один з них - ОСОБА_6 - визнав позов, частково повернувши борг і ця сума судом вирахувана з суми позову, апеляційний суд дійшов висновку про переривання строку позовної давності для всіх відповідачів, а не лише для ОСОБА_6

Проте з таким висновком апеляційного суду погодитися не можна.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

17 жовтня 2004 року ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_5 отримали позику від ОСОБА_3 2 200 000 доларів США на строк 1 рік (з можливою пролонгацією за взаємною згодою сторін) під 17 % річних (виплати щомісячно) (а.с.6).

22 жовтня 2004 року ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5 отримали позику від ОСОБА_3 в розмірі 800 тис. доларів США, проценти по цій позиці вираховуються виходячи з 17 % річних від суми позики з виплатою процентів щомісячно, строк позики - 1 рік з можливою пролонгацією за взаємною згодою сторін (а.с.8).

01 вересня 2005 року ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5 отримали позику від ОСОБА_3 в розмірі 400 тис. євро, проценти по цій позиці вираховуються виходячи з 17 % річних від суми позики з виплатою процентів щомісячно, строк позики - 1 рік з можливою пролонгацією за взаємною згодою сторін (а.с.7).

15 травня 2008 року ОСОБА_3 отримала від ОСОБА_6 10 тис. доларів США в рахунок погашення заборгованості за отриманою позикою від 17 жовтня 2004 року (а.с117).

15 травня 2008 року ОСОБА_3 отримала від ОСОБА_6 30 тис. доларів США в рахунок сплати боргу за борговим зобов'язанням від 22 жовтня 2004 року (а с 115).

15 травня 2008 року ОСОБА_3 отримала від ОСОБА_6 15 тис. євро в рахунок сплати боргу за борговим зобов'язанням від 01 вересня 2005 року (а.с.116).

01 червня 2009 року позивач звернулась до відповідачів із письмовим повідомленням, в якому просила повідомити їй строки повернення позики (а.с. 9).

22 січня 2010 року позивач звернулась до відповідачів із претензією, в якій вимагала терміново провести розрахунки за грошовими зобов'язаннями на загальну суму 5 683 390 доларів США та 698 641 євро, в тому числі основний борг 3 000 000 доларів США та 400 000 євро, відсотки за користування позикою 2 683 390 доларів США та 298 641,10 євро, що відповідно до офіційного курсу НБУ станом на 22 січня 2010 року складає 53 394 330 грн. 33 коп., що підтверджується претензією, описами вкладення у цінні листи, квитанціями пошти (а. с. 10-11,23-25).

Відповідно до ст. 540 ЦК України, на яку посилалась позивач при зверненні до суду, якщо в зобов'язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати обов'язок у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Судом установленою, що згідно з трьома борговими розписками грошові кошти отримані ОСОБА_4, ОСОБА_6 і ОСОБА_5 Проте з наданих суду розписок не вбачається солідарний обов'язок повернення цих коштів, так як умовою повернення коштів зазначено передачу у власність ОСОБА_3 певного ТОВ як товариства. При цьому не вказано, що це товариство належать на праві спільної сумісної власності всім позичальникам і такі докази позивачкою суду не надані.

Отже, обов'язок відповідачів не є солідарним, а тому вчинення одним з них - ОСОБА_6 - певних дій (повернення частини коштів) є перериванням позовної давності лише для нього (ч. 1 ст. 264 ЦК України), для його обов'язку перед позивачкою у частці позики, що припадає на нього. Дій щодо переривання позовної давності ОСОБА_4 і ОСОБА_5 не вчинялись, а в силу ч. 3 ст. 267 ЦК України ними зроблено заяву про застосування позовної давності.

Статтею 654 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Умовами договорів позики, які були оформлені розписками від 17 жовтня 2004 року, 22 жовтня 2004 року та від 01 вересня 2005 року також було передбачено його пролонгацію за взаємною згодою сторін.

В силу вимог ст. ст. 208, 525, 654 ЦК України, продовження терміну виконання зобов'язання за борговими розписками можливе було лише шляхом укладення письмової додаткової угоди до боргових розписок.

Частиною 1 ст. 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Отже, часткове погашення боргу ОСОБА_6 та визнання ним позову не може свідчити про переривання строку позовної давності по відношенню до всіх відповідачів.

Матеріали справи не містять доказів того, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 і ОСОБА_5 була письмова домовленість про пролонгацію терміну дії договорів позики або між ОСОБА_6 і ОСОБА_4 і ОСОБА_5 була письмова домовленість про вчинення дій на переривання позовної давності.

За таких обстави, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_6

Відповідно до ст. 339 ЦПК України установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

За таких обставин рішення апеляційного суду Київської області від 07 грудня 2011 року підлягає скасуванню з залишенням в силі рішення Обухівського районного суду Київської області від 17 серпня 2011 року.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5 в особі представника ОСОБА_7 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Київської області від 07 грудня 2011 року скасувати, рішення Обухівського районного суду Київської області від 17 серпня 2011 року залишити в силі.