Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О.,

суддів: Дем'яносова М.В., Кафідової О.В.,

Касьяна О.П., Попович О.В.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на нерухоме майно, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 29 вересня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 10 листопада 2011 року,

ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 в якому просила визнати за нею право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 з підвалом, тамбуром та надвірними будівлями, житловою площею 36,5 кв. м та визнати за нею право власності на Ѕ частину незавершенного будівництвом одноквартирного будинку загальною площею 242,92 кв. м, що знаходиться на земельній ділянці за тією ж адресою, посилаючись на те, що вона 15 лютого 2001 року зареєструвала із відповідачем шлюб від якого у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась донька ОСОБА_5

25 травня 2005 року вони на спільні кошти придбали в АДРЕСА_1 з підвалом з метою будівництва на земельній ділянці нового житлового будинку.

Починаючи з червня 2005 року, на спільні сімейні кошти, вони на придбаній земельній ділянці розпочали будівництво одноквартирного житлового будинку загальною площею 242,92 кв. м, яке в основному, було завершено до кінця 2008 року. В 2010 році шлюб між ними було розірвано.

ОСОБА_3 просила її позовні вимоги задовольнити.

Рішенням Зборівського районного суду Тернопільської області від 29 вересня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 10 листопада 2011 року, позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину житлового будинку АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину незавершеного будівництвом одноквартирного будинку загальною площею 242,92 кв. м, що знаходиться на земельній ділянці по АДРЕСА_1.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що один будинок придбаний за договором купівлі-продажу, а новий будинок збудований подружжям ОСОБА_4 під час шлюбу за спільні кошти, а тому вони є спільною сумісною власністю подружжя й частки сторін у цьому майні є рівними. Право власності щодо об'єкта незавершеного будівництва є окремим інститутом й воно відповідно існує та підлягає реєстрації не в судовому порядку, а органами держави які здійснюють реєстрацію прав на нерухоме майно у випадку відсутності спору. Оскільки внаслідок невизнаного права позивачка обмежена в можливості оформити право власності на спірний незавершений будівництвом жилий будинок, тому це право підлягає захисту.

Проте, з таким висновком судів погодитися не можна.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають.

Відповідно до ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частина перша ст. 70 СК України передбачає, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Установлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 15 лютого 2001 року до 25 березня 2010 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилась донька ОСОБА_5

24 травня 2005 року за договором купівлі-продажу було придбано будинок АДРЕСА_1, за ціною 20 тис. грн., право власності на який було зареєстровано на ОСОБА_4

У червні 2005 року, на підставі будівельного паспорта та проекту одноквартирного житлового будинку, а також рішення Озернянської сільської Ради від 16 червня 2005 року № 75, яким надано дозвіл на будівництво індивідуального житлового будівництва, на земельній ділянці по АДРЕСА_1, було розпочато будівництво житлового будинку загальною площею 242,92 кв. м, який на час розгляду справи в експлуатацію не введено.

У пп. 8, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 4 жовтня 1991 року № 7 "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок" (v0007700-91) роз'яснено, що різні господарські будівлі (літні кухні, сараї тощо) є підсобними будівлями і складають з будинком одне ціле. За позовом дружини, членів сім'ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд вправі провести поділ незакінченого будівництвом будинку, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами. При неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з врахуванням конкретних обставин залишити його одній із сторін, а іншій присудити грошову компенсацію.

Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 23 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 (v0011700-07) «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 ЦПК України.

Установлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).

Вирішуючи спір, суд у порушення статей 213, 214 ЦПК України на вказане уваги не звернув, не з'ясував всіх обставин справи та не надав їм належної правової оцінки, хоча їх з'ясування має суттєве значення для правильного вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції в порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретні обставини і факти, що спростовують такі доводи й залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Оскільки порушення норм процессуального права судами обох інстанцій унеможливило встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи згідно з п. 2 ст. 338 ЦПК України судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 29 вересня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 10 листопада 2011 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.