Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О.,

Хопти С.Ф., Червинської М.Є.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_5, про припинення права спільної часткової власності, визначення часток, виділ у натурі частки житлового будинку, визнання права власності, визначення порядку користування земельною ділянкою за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 7 грудня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 23 листопада 2011 року,

У січні 2010 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що вона є власником Ѕ частини житлового будинку з надвірними спорудами АДРЕСА_1 та на Ѕ частини 17/50 частин житлового будинку з надвірними спорудами АДРЕСА_2 в порядку спадкування після смерті батька - ОСОБА_6 - та згідно з рішенням Київського районного суду м. Одеси від 9 листопада 2009 року. ОСОБА_4 є її сестрою та власником інших частин зазначених будинків. У зв'язку із цим позивачка, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила: припинити її право власності на Ѕ частину 17/50 частин будинку з надвірними спорудами АДРЕСА_2, припинивши право спільної часткової власності на цей будинок у зв'язку із тим, що належна їй частка у будинку є незначною і не може бути виділена у натурі; визначити її частку у праві спільної часткової власності на житловий будинок з надвірними спорудами АДРЕСА_1, визнав за нею 62/100 частин; виділити з житлового будинку з надвірними спорудами АДРЕСА_1 в натурі її ідеальну частку у розмірі 62/100 частин, яка складається з приміщень житлового будинку літ. «А», загальною площею 61,0 кв.м, житловою 38,1 кв.м, а також гараж літ. «Б» і вбиральня літ. «Е»; визнати за нею право власності на 62/100 частин житлового будинку з надвірними спорудами АДРЕСА_1, які складаються з приміщень житлового будинку літ. «А», загальною площею 61,0 кв.м, житловою 38,1 кв.м, а також гараж літ. «Б» і вбиральня літ. «Е», що розташовані на земельній ділянці площею 756 кв.м; визначити порядок користування земельною ділянкою площею 756 кв.м, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 визнати за нею право користування земельною ділянкою за вказаною адресою, межі якої визначаються у висновку експертних досліджень від 14 вересня 2010 року.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 7 грудня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 23 листопада 2011 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково. Припинено право власності ОСОБА_3 на Ѕ частину 17/50 частин будинку з надвірними спорудами АДРЕСА_2; визначено частку ОСОБА_3 у праві спільної часткової власності на житловий будинок з надвірними спорудами АДРЕСА_1, визнавши за нею 62/100 частин вказаного житлового будинку та виділено їй з житлового будинку з надвірними спорудами АДРЕСА_1 у натурі ідеальну частку у розмірі 62/100 частин, яка складається з приміщень житлового будинку літ. «А», загальною площею 61,0 кв.м, житловою 38,1 кв.м, а також гараж літ. «Б» і вбиральня літ. «Е», що розташовані на земельній ділянці площею 756 кв.м; визнано за ОСОБА_3 право власності на 62/100 частин житлового будинку з надвірними спорудами АДРЕСА_1, яка складається з приміщень житлового будинку літ. «А», загальною площею 61,0 кв.м, житловою 38,1 кв.м, а також гараж літ. «Б» і вбиральня літ. «Е», що розташовані на земельній ділянці площею 756 кв.м; визначено порядок користування земельною ділянкою площею 756 кв.м, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 виділено ОСОБА_3 у користування земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1, площею 501,8 кв.м, межі якої визначаються у висновку експертизи від 14 вересня 2010 року; вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить вказані судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що згідно положень ст. ст. 364, 365 ЦК України оскільки Ѕ частини 17/50 частини житлового будинку з надвірними спорудами АДРЕСА_2 складає 7,4 кв.м та право користування 123,8 кв.м земельної ділянки, тобто є незначною та не може бути виділена в натурі згідно висновку експертизи від 14 вересня 2010 року, спільне володіння та користування є неможливим, не порушує права інших осіб, відтак, підлягає припиненню право власності ОСОБА_3 на цю частку у спільному майні. Можливість виділу частки в натурі та визначення порядку користування земельною ділянкою визначено висновком судової будівельно-технічної експертизи від 14 вересня 2010 року. ОСОБА_4 не є співвласницею житлових будинків НОМЕР_1 та АДРЕСА_1, оскільки її право власності не підтверджено правовстановлюючими документами.

Проте повністю з такими висновками судів погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судом установлено, що право власності на житловий будинок АДРЕСА_2 належало у частках: 33/50 - ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 25 лютого 1997 року (а.с. 42); 17/50 - ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 12 березня 1997 року (а.с. 23).

Право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 належало ОСОБА_6 та земельна ділянка, площею 592 кв.м, на якій розташований цей будинок виділялася останньому в безстрокове користування на підставі договору на право забудови від 9 серпня 1950 року (а.с. 17-21).

ОСОБА_6 є батьком ОСОБА_4 та ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1. Відповідно до положень ст. ст. 1261, 1267 ЦК України спадкоємцям належить спадщина після смерті батька в рівних частках.

Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч. 3 ст. 1296 ЦК України), а згідно з ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч. 2 ст. 183 ЦК України), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно з правилами ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Тобто вказані норми ЦК України (435-15) є різними за своєю правовою природою і кожна з них є окремою підставою для пред'явлення позову, оскільки перша з них передбачає право власника, який виділяється, на частку зі спільного майна, а друга - можливість за позовом інших співвласників припинити право особи на частку у спільному майні.

При цьому грошова або інша майнова компенсація відповідно до ст. 364 ЦК України може бути виплачена співвласнику, який виділяється, лише за його згодою. Водночас відповідно до ст. 365 ЦК України згоди особи, право якої на частку у спільному майні припиняється, на отримання компенсації за його частку не потрібно (позивачу лише необхідно внести вартість частки, право на яку припиняється, на депозитний рахунок суду).

Суди у порушення вимог статей 214- 215, 315 ЦПК України характеру спірних відносин не з'ясували; позовних вимог не уточнили; ухвалюючи рішення, керувалися положеннями як ст. 364, так і ст. 365 ЦК України, які є взаємовиключними і одночасно застосовані бути не можуть; не перевірили всіх співвласників житлових будинків НОМЕР_1 та АДРЕСА_1 та дійшли передчасного висновку про те, що ОСОБА_4 не є співвласницею цих будинків.

Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлені, судові рішення в не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 7 грудня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 23 листопада 2011 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.